Маврикій Зильберштайн (Maurycy Silberstein, 1857–1912) — львівський архітектор, представник покоління, що сформувало архітектурне обличчя міста в період переходу від історизму до сецесії. Його творчість позначена поєднанням конструктивної логіки з вишуканою декоративністю, що особливо проявилося в його пізніх роботах.
Навчався у Львівській технічній академії у 1877–1884 роках, де здобув фахову інженерно-архітектурну освіту. У 1886 році отримав офіційний патент на здійснення архітектурної діяльності у Львові, що дозволило йому провадити власну практику. Проєктування поєднував із родинною співпрацею: реалізацію будівель зазвичай доручав своєму старшому братові Якубові Зильберштайну, який був досвідченим будівельником і виконавцем робіт.
Зильберштайн активно працював у Львові впродовж останньої чверті ХІХ століття і першого десятиліття ХХ століття. До 1900 року переважно проєктував у стилі історизму — застосовував форми неоренесансу, неокласицизму та неоготики, дотримуючись академічних канонів та симетричних композицій. Однак з початком нового століття перейшов до модернішої архітектурної мови — сецесії, що дало його творчості нове дихання.
Його будівлі цього періоду вирізняються складною пластикою фасадів, вигнутими хвилястими лініями аттиків, декоративними вставками у вигляді стилізованих квітів, язиків полум’я та жіночих голів — улюблених мотивів орнаментальної сецесії. Він використовував ці елементи не як додаток до композиції, а як повноцінні структурні акценти, що формували образ будівлі як цілісного декоративного об’єкта. У своїх кам’яницях Зильберштайн поєднував естетичне враження з функціональністю, створюючи зручне житло для міського середнього класу.
Від 1 січня 1907 року став членом Політехнічного товариства у Львові, що підтверджує його визнання серед професійної архітектурної спільноти. Його будівлі, зведені переважно у центральних і південно-західних районах Львова, стали помітними домінантами міського середовища, частина з них збереглася до сьогодні.
Маврикій Зильберштайн помер у 1912 році. Його творча спадщина — це приклад переходу від академічної до модерної архітектурної мови, що увібрала у себе дух нової епохи і залишила по собі виразний слід у силуеті Львова.