Будинок за сучасною адресою вул. Л. Курбаса, 3 (колишня вул. Рейтана, 7) споруджений як театр-вар’єте у 1909 р. за переробленим проектом (1908 р.) Віденського бюро конструкцій. Архітектори – Зиґмунт Федорський та Станіслав Мацудзинський.
Формування вулиці
Вулицю Курбаса було прокладено у XVIII столітті. На мапах Львова 1829 та 1848 років вулиця представлена окремими дерев’яними будинками. У 1820-х—1830-х роках в одному з таких будинків мешкав композитор Франц Ксавер Вольфганг Моцарт, молодший син композитора Вольфганга Амадея Моцарта, але будинок до нашого часу не зберігся.
Хто ж власник?
У цьому будинку Мельхіор Майблюм (Melchior Meiblum) у 1911 р. відкрив кінотеатр «Казіно де Парі».
Який вигляд має будинок?
Спорудження витримано у стилі модернізованого історизму початку XX століття. П’ятиповерхівка збудована з цегли, зверху вкрита черепицею. На рівні третього поверху фасадна стіна розчленована напівколонами, які спираються на консолі, а завершуються готичними башточками і скульптурами химер. У композиції фасаду переважають вертикальні акценти, доповнені горизонталями карнизів і тяг, які ділять фасад на яруси. Вікна мають прямокутну або стрільчасто-арочну форму. Над центральним входом, який веде до театрального фоє, нависає широкий балкон; бічний вхід веде на верхні поверхи. Фасад будівлі декорований у стилістиці сецесії та неоґотики. Орнаментальний живопис Зиґмунда Балька перетворив стелю на фантастичну квітку. Фасад будинку, та в інтер’єрі балкон і дзеркало сцени були прикрашені гротескними барельєфами Францішка Берната на середньовічні та театральні мотиви. Елегантний, розкішний інтер’єр театру вражав своєю красою.
Цікаві факти
На стенді на вул. Вірменській (1911–1918 рр.) була розміщена афіша «Казіно де Парі», де йшлося про демонстрацію оперети Йозефа Штрауса «Летюча миша». У 1911–1918 рр. у вар’єте діяв кінотеатр, можливо, йдеться про демонстрацію першої екранізації 1917 р. Ернста Любича – «Das Fidele Gefängnis».
У 1916–1918 рр. власником кінотеатру був «Червоний хрест», і кінотеатр змінює свою назву на «Кінотеатр Червоного Хреста». Значна частина його прибутків віддавалася на допомогу солдатам і їхнім родинам.
Після закінчення Першої світової війни у 1918 р. кінотеатр перестає діяти, адже припиняє свою діяльність львівське представництво віденської студії «Уранія», а також тому, що Мельхіор Майблюм покидає Львів.
Після ІІ Світової війни, наприкінці 1940-х років/на початку 1950-х років в будинку функціонував Палац піонерів, а в залі відбувалися різноманітні заходи – концерти, огляди піонерської художньої самодіяльності. Вулиця Рейтана в 1950 р. отримала назву вул. Павліка Морозова як більш відповідну піонерській тематиці, а буйні розписи та скульптурний декор інтер’єрів було знищено.
В 1956 р. Львівський міський палац піонерів перевели у відреставроване приміщення на вул. 1 Травня, 16 (тепер пр. Свободи), а у приміщенні, що звільнилося, розташувався Будинок народної творчості. Пізніше, у 1960 роках він отримав назву Обласного науково-методичного центру народної творчості і культурно-просвітницької роботи. Крім того, у будинку розташувалася Музично-театральна бібліотека. В цей час у залі також відбувалися концерти та обласні огляди народної творчості, а також репетиції численних танцювальних гуртків та колективів. Приблизно від 1990 р. в приміщенні розташувався Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса.
Що тут тепер?
В кінці 80-тих, коли почався рух студійних театрів, 1988 рік відзначився особливою подією – народженням Львівського Українського Молодіжного Театру, який згодом став Театром ім. Леся Курбаса.
- Офіційний сайт Львівського академічного театру імені Леся Курбаса [Архівовано 20 червня 2013 у Wayback Machine.]
- Лесь Курбас: Розумний Арлекін [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Ліза Олійник Лесь Курбас — Розумний Арлекін. Портретний колаж [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
