Формування вулиці
Площа Двірцева з’явилася на карті Львова у 1861 році після відкриття залізничного сполучення з Перемишлем, Краковом та Віднем, а також будівництва залізничної станції. Спочатку на площі функціонували три вокзали, кожен з яких обслуговував поїзди різних напрямків. Один з них, прохідного типу, розташовувався на місці сучасного головного вокзалу, тоді як два інших, тупикового типу, знаходились на місці нинішнього паркінгу та локомотиворемонтного заводу.
У 1894 році до площі Двірцевої проклали трамвайну лінію, і один з маршрутів новоутвореного львівського електричного трамвая почав курсувати. 26 березня 1904 року була введена в експлуатацію будівля Головного залізничного вокзалу.
Після завершення Другої світової війни вокзал і площа Двірцева зазнали реконструкції, під час якої набули вигляду, що зберігався до початку реконструкції у 2019 році.
Перед останньою реконструкцією у 2017 році площа Двірцева мала вкрай незадовільний технічний стан, що викликало обурення як львів’ян, так і гостей міста через погане покриття, відсутність інклюзивності та проблеми з організацією дорожнього руху.
Будівничі та стилі
Побудований на пл. Двірцевій в 1900–1904 рр. за проєктом архітектора Владислава Садловського та інж. Едмунда Зеленєвського в стилі віденської сецесії.
Хто ж власник?
Першим власником Львівського головного вокзалу була Галицька залізниця імені Карла Людвіга (Galizische Carl Ludwig-Bahn).
Який вигляд має будинок?
Монументальна будівля Львівського головного вокзалу зі своїм горизонтальним силуетом і трьома високими куполами добре виділяється в перспективі вулиці Чернівецької, що відходить на північ від вулиці Городоцької. Споруда двоповерхова, цегляна з тинькуванням, фундамент і перекриття виконані з використанням залізобетонних конструкцій. Основу плану складає видовжений прямокутник, орієнтований вздовж лінії залізничних колій і перонів.
Центральний ризаліт будівлі виділений великою аркою входу, завершеною масивним куполом, обабіч якого розташовані менші куполи. Бічні ризаліти з колонними портиками і куполами створюють гармонійну композицію. Рустовані фасади мають чіткий поділ по поверхах за допомогою антаблементів і завершені аттиками. Головний ризаліт прикрашають алегоричні фігури в нішах (роботи скульптора Антонія Попеля) і двофігурна композиція з картушем над аркою центрального входу (скульптор Петро Війтович).
Інтер’єри комплексу формують просторі зали з широкими коридорами, через які можна вийти до перонів через підземні тунелі. Первісне сецесійне оформлення інтер’єрів майже не збереглося.
Дебаркадер розташований біля тильного фасаду і складається з аркових сталевих ферм, заповнених броньованим склом. Його загальна довжина становить 159 метрів, а ширина — 69 метрів. Опори конструкції стилізовані під загальний вигляд перонних об’єктів, включно з огорожею, кіосками та іншими елементами.
Цікаві факти
Споруджений у 1900–1904 роках, мав конструктивні елементи каркасу, виготовлені на металургійному комбінаті “Вітковіце” в місті Моравська-Острава (нині Чехія). Ідея його будівництва належала Юліану Захарієвичу, який у 1895 році розробив проект внутрішнього оформлення споруди. Під час українсько-польської війни 1918–1919 років та на початку Другої світової війни в 1939 році будівля зазнала значних руйнувань.
Після війни дебаркадер було відновлено, але більшість мистецьких елементів перонів було втрачено. На початку XXI століття відреставрували металеві перекриття над перонами.
Що тут тепер?
В будівлі знаходиться головний вокзал Львова та Львівської залізниці.
Джерела та література
- Історія залізничного вокзалу у Львові: як будували одну із визначних споруд міста, – ФОТО | Новини
- Бірюльов Ю. Мистецтво Львівської сецесії. – Видавництво „Центр Європи”: Львів, 2005.
- Котлобулатова І. Львівський вокзал. Споруда друга. // Галицька брама. №14. – Вид-во: Центр Європи, 1996.
- Львів. Туристичний путівник. Львів: вид-во „Центр Європи”, 1999.
- Львівська залізниця. Історія і сучасність. Львів: вид-во „Центр Європи”, 1996.
- Пурхля Я. Віденські впливи на архітектуру Львова 1772-1918. – Краків, 1991.
- Lwów. Ilustrowany przewodnik. – Lwów: Centrum Europy. – Wrocław: Via Nowa, 2001.
