Формування вулиці
Вулиця Дудаєва у Львові, раніше відома під різними назвами, має цікаву історію змін топонімів. Спершу її відзначив у 1766 році французький топограф Жан ду Дефі, а в пізнішому плані графа Мавриція Дідушицького було позначено лише верхню її частину. У XIX столітті ця вулиця носила назву Хорунщина. З 1855 року її перейменували на Зиморовича, на честь львівського бургомістра та хроніста Бартоломея Зиморовича. У 1871 році з’явилася назва Хорунщина нижча, а під час німецької окупації вона отримала назву Агорнштрассе («Кленова»). Після війни вулицю перейменували на Лермонтова, на честь російського поета Михайла Лермонтова. Сучасна назва — вулиця Джохара Дудаєва — з’явилася в 1996 році на честь першого президента Чеченської Республіки Ічкерія. У 2014 році було внесено пропозицію змінити назву на честь українського генерала Сергія Кульчицького, але міський голова Львова Андрій Садовий зазначив, що на той момент такі плани не розглядалися.
Будівничі та стилі
Будівля на вул. Дж. Дудаєва, 9 була споруджена у 1905—1906 роках у стилі історизму, за проєктом Вінцента Равського-молодшого, який здобув перше місце в конкурсі 1905 року з цим проектом.
Хто ж власник?
Першим власником будівлі був Кароль Едвард Еплер, який виступав як скарбник Польського Політехнічного товариства.
Який вигляд має будинок?
Естетично будівля контрастує з навколишнім середовищем як в межах вулиці, так і у всьому Львові. Поєднання різних кольорів і текстур — цегляного мурування, штукатурених рустованих ділянок, барвистої майолікової плитки та металевих елементів — створює мальовничий ефект. Подібний підхід в архітектурі Львова можна прослідкувати з появи Галицької ощадної каси, спроектованої Юліаном Захарієвичем, а також у дискусіях архітекторів на Виставці будівельного промислу у Львові 1892 року, які стосувалися пошуків місцевих архітектурних рішень.
На четвертому поверсі фасаду виділяється тонкий ризаліт, підтримуваний знизу неоготичними колонками та увінчаний порожнім фризом. Раніше на ньому розміщувався напис “Dom Towarzystwa Politechnicznego”, який був ліквідований після вступу радянських військ до Львова в 1939 році. Завершує ризаліт аттик з волютами та обелісками — так званий “польський аттик”, що на початку ХХ століття вважався архітектурним елементом, властивим виключно польському ренесансу.
На фасаді також розміщена офіційна символіка Політехнічного товариства, яка нині частіше асоціюється з масонськими організаціями, а не інженерами. На першому поверсі розташована композиція, розроблена архітектором Яном Тарчаловичем у 1896 році. Вона містить атрибути креслярської праці (трикутник і циркуль), механіки (шестірня), молоти (гірництво), йонійську капітель як символ архітектури, а також пальмову гілку як символ перемоги. Трикутники і циркулі також прикрашають аттик.
Цікаві факти
Скульптурне оздоблення вестибюля виконано Едмундом Плішевським. Перекриття залу засідань, що має вигляд світлової стелі зі скла на прокатному профілі під ліхтарем, монтувала фірма Зиґмунта Пйотровича та Яна Шумана. Ініціатором будівництва був скарбник Польського політехнічного товариства у Львові Кароль Едвард Еплер.
До 1939 року в цій будівлі розташовувались Польське політехнічне товариство та Інженерна палата Малопольщі. Після приходу радянської влади будинок став житловим, і в 1950-х роках тут розмістився гуртожиток Львівського політехнічного інституту. Сьогодні в цій будівлі розташований банк «Преміум». Лекційний зал було переобладнано в спортивний зал для боротьби, а його стіни помалювали олійною фарбою в кілька шарів. Світловий ліхтар над лекційним залом накрили шиферними плитами радянського зразка.
23 вересня 2008 року будинок був внесений до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Він також зареєстрований як пам’ятка архітектури місцевого значення під охоронним № 156-м.
Що тут тепер?
Сьогодні приміщення Товариства використовуються як офіси банку, а 2-4 поверхи залишаються житловими.