Формування вулиці
Вулиця Генерала Чупринки є однією з головних історичних артерій західної частини Львова. Її формування пов’язане з поступовим включенням передмістя Кастелівка до меж міста в другій половині XIX століття. Первісно територія, на якій проходить ця вулиця, була малозабудованою — її займали сади, сільські оселі та окремі маєтки.
У 1870–1880-х роках, після прокладання залізниці, Львів стрімко розширюється у західному напрямку. Район Кастелівки отримує статус престижного житлового кварталу. Вулиця, яка тоді мала назву Батореґассе (на честь польського короля Стефана Баторія), стала головною віссю розвитку району. Саме тут зводилися численні вілли, доходні кам’яниці, школи, банки, культурні установи. У міжвоєнний період її перейменували на вул. 29 Листопада (на честь дати польського повстання 1830 року), у радянський час — на Клепарівську, а у 1990-х — на честь генерала Тараса Чупринки (Романа Шухевича).
Архітектура вулиці демонструє стилістичне розмаїття початку ХХ століття: сецесія, неоромантизм, історизм, неоготика та раціональний модерн. У забудові брали участь провідні архітектори Львова — Іван Левинський, Альфред Захаревич, Юзеф Авін, Тадеуш Обмінський. Вулиця Генерала Чупринки стала символом міського прогресу і заможного життя доби Австро-Угорщини.
Про будинок на вул. Генерала Чупринки, 11а
Будівничі та стилі
Будинок №11а був зведений у 1906–1907 роках за проєктом, створеним у архітектурному бюро Івана Левинського. Проєкт розробили архітектори Тадеуш Обмінський та Олександр Лушпинський. Це один із зразків високої сецесійної архітектури Львова, яка поєднує функціональність із декоративністю.
Будинок триповерховий, має П-подібний план, розташований у глибині ділянки. Його фасади виведені на три сторони, що створює виразну об’ємно-просторову композицію. На розі — призматичний еркер, а завершення фасаду оформлене гострим дахом із дашками, що надає будинку експресивного силуету. Секції квартир згруповані довкола двох під’їздів, що розташовані симетрично по відношенню до центральної осі.
Фасади декоровані мотивами, характерними для народної сецесії: геометричні візерунки, стилізовані рослинні орнаменти, дерев’яні вставки. Архітектура будинку тісно пов’язана зі стилістичними пошуками майстерні Левинського — у ній помітна увага до національної ідентичності, натхненої фольклором.
Хто ж власник?
Замовником і першим власником будинку був Юзеф Скварчинський, представник заможної львівської громади, який обрав цю кам’яницю як своє помешкання. Вірогідно, частину приміщень він також здавав в оренду. Така практика була поширеною серед мешканців модерного Львова, де поєднувалися житлові й інвестиційні функції.
Який вигляд має будинок?
Будівля має три повноцінні поверхи, гостроверху покрівлю з люкарнами, виразний кутовий еркер та симетричні композиції вікон. Вхідні портали оформлені арками. В оздобленні фасадів використано цеглу, тиньк, декоративну кераміку. Імовірно, в інтер’єрах збереглись плитка тераццо, дерев’яні сходи, ліплення на стелях.
Архітектура поєднує місцеві ремісничі традиції із європейськими стильовими впливами, що було візитівкою фірми Левинського.
Цікаві факти
-
Це один із найвиразніших прикладів фольклорної сецесії у житловій архітектурі Львова.
-
Обидва архітектори проєкту — Обмінський і Лушпинський — викладали у Львівській політехніці.
-
Будинок є частиною історичного середовища району Кастелівка, сформованого в межах однієї архітектурної концепції.
Що тут тепер?
Нині будинок має житлову функцію, частина квартир приватизована. На першому поверсі функціонують комерційні приміщення, зокрема офіси. Стан будинку — задовільний. Він входить до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення і є важливою частиною архітектурної спадщини Львова.
Список літератури
-
Бірюльов Ю. Архітектура Львова: Час і стилі
-
Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці
-
Вуйцик В. Архітектурні ансамблі Львова