Формування вулиці
Вулиця Героїв Майдану у Львові, розташована у Франківському районі, має багату історію, що відображає політичні та соціальні зміни в місті.
Вулиця була прокладена у 1890-х роках і спочатку називалася Паркґассе (Parkgasse), оскільки проходила повз лісисту територію, що нині є парком культури імені Богдана Хмельницького. У 1901 році її перейменували на Кадетську (Kadecka), оскільки вона вела до Школи кадетів, яка зараз є Академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У 1938 році частину вулиці назвали Пеовякув на честь польської військової організації (POW — Polska Organizacja Wojskowa), яка брала участь в українсько-польській війні 1918–1919 років. У 1940 році вулиця отримала назву Ернста Тельмана, німецького комуніста. Під час німецької окупації в 1941 році її перейменували на Бескіденштрассе, на честь гірського масиву Бескиди в Карпатах. У 1944 році вулиця стала Гвардійською. 10 квітня 2014 року, вшановуючи пам’ять загиблих під час Революції Гідності, Львівська міська рада перейменувала вулицю на Героїв Майдану.
Вулиця Героїв Майдану відома своєю архітектурною різноманітністю. Наприклад, будинок №4, зведений у 1906 році за проектом Кароля Скавінського, є прикладом мальовничого історизму з елементами неоготики. Будинок №5, побудований у 1938 році за проектом Якуба Менкера, представляє стиль функціоналізму. Особливої уваги заслуговує будинок №6, відомий як “Кам’яниця під совами”, зведений у 1902 році за проектом Іполіта Слівінського. Його фасад прикрашений скульптурами ґарґулей, грифонів та сов, створених Антонієм Попелем. У цьому будинку в 1908–1914 роках проживав Юзеф Пілсудський.
Сьогодні вулиця Героїв Майдану зберігає свій житловий характер і є частиною історичного центру Львова. Вона поєднує архітектурну спадщину з сучасним міським життям, залишаючись важливою частиною міського середовища.
Будівничі та стилі
Будинок №4 на вулиці Героїв Майдану у Львові — це триповерхова чиншова кам’яниця, зведена у 1906 році за проєктом архітектора Кароля Скавінського для Генрика Осуховського. Будівля розташована на розі з вулицею Братів Тимошенків і є характерним прикладом мальовничого історизму з елементами неоготики.
Хто ж власник?
Первісно ділянка належала Міхалу та Казимирі Ґроссам, які планували звести віллу у стилі необароко за проєктом Казимира Жечицького. Однак будівництво не було реалізовано, і ділянку придбав Генрик Осуховський. Проєкт чиншової кам’яниці розробив Кароль Скавінський, який був одружений з Анелею, ймовірно, дочкою Осуховського. Під час будівництва виникли труднощі з високим рівнем ґрунтових вод, що вимагало осушення цокольних приміщень.
Після Генрика Осуховського власниками будинку стали барон Альберт Брюкманн з дружиною Евеліною. У 1911 році в будинку сталася пожежа, після чого було проведено реконструкцію: ліквідовано несанкціоновані горищні помешкання та встановлено вогнетривкі двері. У міжвоєнний період фасади та сходові клітки будинку зазнали пошкоджень, і магістрат неодноразово вимагав від власниць Евеліни та Станіслави Брюкманн проведення реставраційних робіт.
Який вигляд має будинок?
Будівля має асиметричний фасад з елементами неоготики, зокрема стрілчастими вікнами, декоративними лоджіями та балконами. Фасад оздоблений ліпниною та декоративними деталями, характерними для стилю піттореск. На рівні другого поверху з боку площі збереглася меморіальна таблиця на честь Францішека Смольки.
Цікаві факти
-
До спорудження нинішньої кам’яниці на цьому місці стояв класицистичний будинок, зведений у 1840 році за проєктом Вільгельма Шміда для аптекаря Петра Міколяша.
-
У старій будівлі до 1899 року мешкав Францішек Смолька — польський політик і голова парламенту Австро-Угорщини.
-
На початку XX століття в новому будинку діяли книгарня та склад канцелярського приладдя Адольфа Блатта.
-
У міжвоєнний період тут розміщувалась палата праці.
-
У 1941 році у приміщенні колишньої палати праці тимчасово базувалася офіційна резиденція Українського державного правління на чолі з Ярославом Стецьком.
Що тут тепер?
Станом на 2025 рік будинок №4 зберіг свою житлову функцію. На першому поверсі працюють комерційні заклади, зокрема паб-ресторан.
Джерела
- Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/2280.
- Lewicki Jakub, Między tradycją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893–1918 (Warszawa: Wydawnictwo Neriton, Towarzystwo opieki nad zabytkami, 2005), 590.
- Ksiega adresowa krolewskiego stolecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1913).
- Księga adresowa Małopołski, Wykaz domów na obszarze miasta Lwowa (Lwów. Stanisławów. Tarnopól, 1935–1936).
- Skorowidz królewskiego stołecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1910).
- Skorowidz królewskiego stołecznego miasta Lwowa (Lemberg, 1916).
