Формування вулиці
Вулиця Академіка Володимира Гнатюка — одна з центральних вулиць Львова, розташована між проспектом Свободи та парком імені Івана Франка. Її історія розпочалася ще в XVI столітті як ґрунтова дорога, що пролягала від міських мурів до передмістя, де містився фільварок львівського міщанина Станцля Шольца. У 1602 році територію придбали єзуїти, які заснували тут Єзуїтський сад — великий парк, що став основою нинішнього парку Франка.
Вулиця неодноразово змінювала назву. У XVII–XVIII століттях вона була відома як Єзуїтська або Поєзуїтська. Згодом її перейменували на Ягеллонську — на честь польської королівської династії, під час австрійської доби, коли Львів був адміністративним центром Королівства Галичини і Лодомерії. У радянський період її називали вулицею Горького, а під час нацистської окупації — Поліцайштрассе.
Сучасну назву вулиця отримала у 1991 році на честь Володимира Гнатюка (1871–1926) — українського фольклориста, етнографа, літературознавця, активного діяча Наукового товариства імені Шевченка. Гнатюк не був безпосередньо пов’язаний із забудовою цієї вулиці, однак його постать символізує повернення українського контексту в публічний простір міста після здобуття незалежності.
Протягом XIX – початку XX століття вулиця перетворилася на одну з найрепрезентативніших у центрі Львова. Тут розміщувалися кам’яниці багатих міщан, готелі, магазини, кінотеатри, а також — важливі об’єкти громадського та торгового призначення. Архітектура вулиці стала зразком поєднання сецесії, неокласики та раннього модернізму.
Будівничі та стилі
Будинок №20–22 було зведено у 1911 році за проєктом архітекторів Фердинанда Касслера та Романа Фелінського. Замовником будівництва виступила родина Ґрюнерів. Проєкт реалізувала будівельна компанія Міхала Уляма. Архітектурний стиль будівлі — модерн із елементами неокласицизму. В об’ємно-просторовій структурі переважає симетрія, глибокі еркери, балкони з кованими решітками та монументальний портал.
Фасад прикрашають скульптури, створені Зигмунтом Курчинським. Особливої уваги заслуговують фігури в стилі давньоєгипетської пластики, які фланкують головний вхід. Це один із перших прикладів символічного оздоблення подібного роду в житловій архітектурі Львова.
Хто ж власник?
Ділянка, на якій було збудовано дім, належала Якубу та Кларі Ґрюнерам — підприємцям єврейського походження. Вони у 1910 році знесли дві старі кам’яниці та ініціювали спорудження нової, багатофункціональної будівлі. У її складі передбачалися: підвали з пивницями, перший поверх — під магазини, кінотеатр і кав’ярню, верхні поверхи — для оренди під квартири.
Який вигляд має будинок?
Будинок п’ятиповерховий, цегляний, з Н-подібним планом. Центральний портал виконано у вигляді арки з виразною пластикою. Вікна оформлені в аркових та прямокутних формах, з ліпленими рамами та сецесійною орнаментикою. Еркери з балконами мають виразні ковані огорожі. У подвір’ї — сходова клітка з шахтою для ліфта. Інтер’єри частково зберегли ліпнину, плитку, дерев’яні перила та двері.
Цікаві факти
-
У 1911 році на першому поверсі відкрили кінотеатр «Вандерленд», який згодом перейменували на «Ягеллонський».
-
У радянський період у цьому будинку діяли залізничні квиткові каси.
-
Будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення (охоронний №770-м).
-
Це одна з небагатьох споруд у Львові, де використано єгипетську іконографію у фасадному декорі.
Що тут тепер?
Нині будинок №20–22 використовується як житлово-комерційна будівля. Перший поверх займають магазини, офіси та сервісні установи, на верхніх поверхах розміщені квартири. Будинок зберігає свою історичну архітектуру та є знаковим об’єктом у просторі центрального Львова.
Список літератури
-
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII–XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008.
-
Бірюльов Ю. Львів: архітектура кінця XIX — початку XX століття. — Львів: Центр Європи, 2010.
-
Лемко І., Михалик В. 1243 вулиці Львова (1939–2009). — Львів: Апріорі, 2009.
-
Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005.
-
Gierszewska B. Kino i film we Lwowie do 1939 roku. — Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006.