Формування вулиці
Вулиця Ожешко розташована у Франківському районі Львова, в межах історичної місцевості Новий Світ. Вона виникла наприкінці XIX — на початку XX століття як частина планової забудови нових житлових кварталів на південний захід від історичного центру міста. Її формування пов’язане з загальною урбанізацією Львова в австрійський період, коли місто активно розросталося за межі колишніх фортечних споруд.
Вулиця названа на честь Елізи Ожешко (1841–1910) — білорусько-польської письменниці, представниці позитивізму, громадської діячки, активної прихильниці жіночої емансипації та соціальної справедливості. Назва була надана ще в австрійські часи й збереглася до сьогодні — що є рідкісним прикладом сталості в топоніміці Львова.
Планування вулиці було здійснене з урахуванням загальної схеми розвитку району Новий Світ, де прокладали переважно короткі, прямі чи злегка вигнуті вулички з невисокою (2–3 поверхи) забудовою. На Ожешко домінує житлова забудова міжвоєнного періоду — скромні модерністські вілли та функціоналістичні будинки, що часто мають садки й фронтальні дворики.
На вулиці збереглося кілька зразків типової забудови міжвоєнного Львова, включно з модерністськими будинками з геометричними фасадами, еркерами та стриманим оздобленням.
Будівничі та стилі
Вілла на вулиці Елізи Ожешко, 11 збудована у 1907 році за проєктом львівського архітектора Людвіка Вельтце. Архітектор був відомий своїми роботами у стилі сецесії з елементами неоготики, і ця споруда є яскравим прикладом такого поєднання.
Будівля вирізняється мальовничістю об’ємно-просторового вирішення та декоративними елементами, характерними для пізньої сецесії. Основний акцент зроблено на кутову круглу вежу з високим конічним шпилем і флюгером, що додає будинку вигляду романтичного замку. На флюгері збережено рік будівництва — 1907.
Фасади оздоблені темно-червоною клінкерною цеглою з контрастними вставками з сірого тесаного каменю. Частину площин тиньковано, що створює багатий фактурний ефект. Вілла має складну асиметричну композицію, мансардні дахи, великі вікна з орнаментованими обрамленнями.
Хто ж власник?
Першим власником вілли був поліційний радник Войцех Венц. На початку 1920-х років будівля перейшла у власність Зигмунта Радзимінського — відомого польського історика, археолога та знавця геральдики. З 1926 до 1946 року вілла належала Єжи Куриловичу, видатному польському філологу та лінгвісту, професору Львівського університету.
Який вигляд має будинок?
Вілла архітектурно нагадує невеликий, дещо похмурий замок, чому особливо сприяє наріжна кругла вежа з гострим конічним шпилем та флюгером. На невеликому сталевому флюгері висічений рік спорудження будинку – 1907. Стіни зведені з темно-червоної цегли з численними вставками світло-сірого каменю, частково, потиньковані. Будинок відзначається багатим декором, характерною особливістю є його велика різноманітність – усі 4 фасади, вікна, дахи оформлені по-різному та асиметрично. Споруда містить два повноцінні поверхи, цокольний поверх з окремими входами, який у давнину мабуть призначався для господарських потреб та прислуги. Деякими деталями будинок перегукується з близькими сусідами – величною аптекарською віллою та віллою “Любань”.
Головний фасад споруди виходить на вул. Ожешко. Він містить ряд високих вікон оформлених різноманітними кам’яними та цегляними сандриками. Сходова клітина містить найбільше вікно і ззовні виділена чимось схожим на слабовиражений ризаліт, завершений високим фронтоном з неоготичними сходинками. Та все ж основною домінантою цього фасаду є веранда з бочкоподібною колоною з різьбленою капітеллю, куди ведуть двомаршові сходи. На веранді зберігся автентичний кований ліхтар, металеві стяжки склепінь, а зверху – чудовий маленький балкончик. Можна побачити похилі підвіконня з цегли, дахівки та керамічних плиток та металеві підставки для квітів (на другому поверсі). Вхід на цокольний поверх, відділений похилим міні-карнизом з кераміки, теж має веранду та оформлений рустом. Цей фасад наполовину потинькований (так було від початку), але, на жаль, частина тиньку клаптями пофарбована невластивими блідо-бузковими та білими кольорами. Оригінальний колір тиньку на всіх фасадах – блідо-жовтий. Стіни містять численні вставки великих кам’яних блоків, що дуже оживляє вигляд будинку.
Що тут тепер?
Колишня вілла Зигмунта Радзимінського у Львові нині поділена на квартири між кількома власниками, які не тільки мають окремі входи, а й навіть поділили на три-чотири частини мікроскопічне подвір’я навколо будинку. З одного боку це й добре, адже станом на 2019 рік вілла все ще перебувала у, відносно, задовільному стані. Щоправда вже зникла дахівка, стоїть примітивна бляха, на горищі орґанізовані додаткові кімнати з мансардними вікнами, вікна і деякі двері замінені на сучасні. Втрачена автентична огорожа, нова геть “євро”, та ще й встановлена клаптями, проте основна маса декору все ще збережена і стіни досі без пінопластів. Стан інтер’єрів, на жаль, невідомий. Стиль, у якому виконаний цей будинок, був популярним на початку 20 століття, адже лише тут, на Новому Світі та Кастелівці, бачимо кілька подібних вілл. Це, перш за все, вілла Вінцента Равського (вул. Т.Чупринки, 61) та К. Дзядоня-Дзелінського (там же під номером 21).