Людвік Бальдвін-Рамулт (6 липня 1857, Тарнів — 22 травня 1929, Львів) — визначний польський архітектор, військовий офіцер та громадський діяч, який відіграв важливу роль у формуванні архітектурного та суспільного середовища Львова і Галичини на зламі XIX–XX століть. Після завершення гімназії в Тарнові вступив до Артилерійської академії, служив поручником у 40-му піхотному полку. Згодом залишив військову службу і вступив на архітектурний відділ Львівської політехніки, яку закінчив з відзнакою у 1882 році. Першу вагому відзнаку отримав за перемогу в конкурсі проєктів шкіл, після чого став асистентом професора у Промисловій школі у Львові, а згодом працював у будівельному управлінні Львівської міської ради.
1890 року отримав концесію на ведення будівельних робіт і спільно з архітектором Юліаном Цибульським заснував будівельну спілку. Серед найвідоміших їхніх реалізацій — участь у будівництві Палацу Потоцьких (1888–1890), головної пошти на вул. Словацького та греко-католицької семінарії на вул. Коперника. Власним проєктом є вілла в неоготичному стилі на вул. Вербицького, 4 (1890), що нині має статус пам’ятки архітектури. Серед інших об’єктів — павільйон для Панорами «Рацлавицька битва» в Стрийському парку, споруджений до Крайової виставки 1894 року, а також церкви, школи, фабрики та житлові кам’яниці у стилі історизму та модерну.
У 1881–1922 роках був активним членом Політехнічного товариства у Львові, у 1903–1904 роках входив до правління. Один із засновників створеного в межах товариства «Кола польських архітекторів у Львові» (1908), де спершу обіймав посаду заступника голови, а у 1912 році став головою. Брав участь у журі архітектурних конкурсів (зокрема на прибуткові будинки на вулицях Коперника і Банківській), був членом широкого комітету архітектурної виставки в Кракові 1912 року. Входив до Державної ради з водного будівництва у Відні, був делегатом Краківського товариства взаємного страхування та членом Товариства наукової допомоги для Князівства Цешинського.
Протягом 14 років (від близько 1897 року) був обраний маршалком Ліського повіту, де власноруч проєктував і зводив громадські споруди та об’єкти інфраструктури. У 1902 році отримав звання почесного громадянина міста Устрики-Долішні. Під час Першої світової війни виконував обов’язки заступника коменданта Львова та організовував допомогу польським біженцям з Граца. Нагороджений відзнаками «Орлята» та «Хрестом оборони Львова з мечами».
Після завершення війни, у 1922 році, був призначений головою Вищої державної контрольної палати, а згодом — президентом міжвідомчої комісії з дослідження стану державного лісового господарства. Залишався активним у громадському, професійному та родинному житті до самої смерті. Був одружений, мав дітей. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові серед інших видатних постатей свого часу.