Залізничне сполучення Львів отримав в 1861 році, тоді ж побудовано перший вокзал, який через пів століття виявився затісний, бо пасажиропотік різко зростав (з 200 тис на рік до 1,5 млн в кінці ХІХ століття). Тоді ж виникла ідея побудови нового двірця у Львові, який цьогоріч святкує своє 120-річчя з офіційного відкриття.
Ідею побудови нового двірця активно просував тогочасний директор львівської залізниці Людвік Вежбицький. Обізнаний в специфіці роботи станції, інженер Вежбицький, опрацював вимоги до проекту нової станції, котра охоплювала не лише будівлю двірця, з також дебаркадер та допоміжні споруди.
Зі слів Вежбицького: «Залізничний двірець займає площу 270 га і 150 км залізничних колій, є одним з найбільших не тупикових станцій в Австрії, яким проїжджає 160, а невдовзі 200 поїздів на добу» Директор Вежбицький відстоював максимальне залучення місцевих фахівців для проектування та будівництва станції і двірця та сам керував групою інженерів-конструкторів, що проектувала дебаркадер. Не обійшлося і без суперечок щодо авторства будівлі двірця, які вилилися на шпальти газет.
Вежбицький доручив проєктування архітектурного образу будівлі архітектору Владиславу Садловському, але після закінчення будівництва не визнавав одноосібне авторство останнього. Довелося скликати поважну комісію Спілки Митців під головуванням художника Зигмунта Розвадовського, яка офіційно підтвердила авторство архітектурного вистрою фасадів за Владиславом Садловським.
Вежбицький доручив проєктування архітектурного образу будівлі архітектору Владиславу Садловському, але після закінчення будівництва не визнавав одноосібне авторство останнього. Довелося скликати поважну комісію Спілки Митців під головуванням художника Зигмунта Розвадовського, яка офіційно підтвердила авторство архітектурного вистрою фасадів за Владиславом Садловським.
Алегоричні фігури «Торгівля» і «Промисловість» обабіч головного входу виконав Антоній Попель, скульптурну композицію під куполом над головним входом виконав Петро Войтович. Саме Садловський в другому варіанті проекту в 1900 році (перший – 1898 р.), надав неоренесансній споруді сецесійного звучання.
В стилі сецесії були також виконані інтерєри залів очікування, один в закопянському стилі запроектував Тадеуш Обмінський.
Будівництво в 1901-1904 роках вело підприємство залізобетонних робіт Юзефа Сосновського та Альфреда Захарієвича та фабрика Івана Левинського. Під час будівництва використано найновіші досягнення початку ХХ століття: залізобетонні та сталеві конструкції, електричне освітлення і вентиляція, центральне опалення, 70 годинників з центральним пунктом управління.
Будівля вокзалу постраждала під час воєнних дій 1915, 1918, 1939, 1941 та 1945 років. Повне повоєнне відновлення завершилося лише у 1957 році.
У 2003 році, до 100-річчя споруди, вокзал було відреставровано.
У2022 році приймав по 130 тисяч людей на день — саме стільки пасажирів приймав львівський вокзал у найскладніші моменти з початку повномасштабного вторгнення Росії.
Матеріали: Центр міської історії.
