Стиль у мистецтві, який заполонив світ на переломі ХІХ і ХХ ст., має багато назв залежно від країни й континенту. В Австро-Угорщині, до якої тоді належала Галичина, а, отже і столичне місто Львів, нове мистецтво – Art Nouveau називали – сецесія. На фоні попереднього історизму, що послуговувався рисами з минулих епох більш чи менш вдало жонглюючи ними, в мистецьке життя, а особливо в архітектуру, вривається новий нурт, який також базується на орнаментиці й декоративізмі, однак не використовує мову минулих стилів, а створює свій неповторний почерк.
Сецесія до Львова прийшла обережно і зі значним запізненням, появившись спочатку в декоративно-прикладному мистецтві. В період з 1890-х до початку нового століття у Львові відбулося кілька виставок, які демонстрували новий стиль в кераміці, металі, ткацтві.
Як експонат Крайової будівельної виставки 1894 року у Львові 11-ти метровий арочний мостик, виконаний за проектом Максиміліані Тульє задемонстрував можливості нового матеріалу для будівництва – залізобетону.
Цей матеріал частково замінив цеглу та дерево в будівництві, дозволив створювати характерні для сецесії нові пластичні конструкції та химерний декор фасадів. Міст спорудили на подвір’ї заснованої в 1877 році Вищої технічної школи, випускником якої був головний будівничий сецесійного Львова Іван Левинський. Для реалізації проектів свого архітектурного бюро Левинський заснував ряд фабрик, де виготовляли всі необхідні будівельні матеріали, починаючи від цегли та дахівки, для зведення будівлі, романцементу, який добре надавався для скульптурної пластики, закінчуючи виробами з металу та майоліки для деталей фасадів та інтер’єрів.
Випускники львівської архітектурної школи, які творили сецесійний Львів, були за інспіровані творчістю лідера віденської сецесії Отто Вагнера, але одночасно шукали власний архітектурний почерк, базований на синтезі декоративних мистецтв, а й архітектури та традиціях мультикультурного Львова. Українець Іван Левинський мотиви та засади народного дерев’яного зодчества Карпат трансформував у великоміське будівництво, відобразивши у формі дахів, що нагадували дерев’яні церкви, кольористиці та орнаментиці керамічного і ковальського декору фасадів, які почерпнув з народної творчості майстрів Гуцульщини.
Польські архітектори сягнули до традицій татранських гуралів. Можна також виокремити єврейські тенденції у творчості Юзефа Авіна, вірменські нотки в раціональній сецесії архітектора вірменського походження Олександра Вартересевича.
Короткий період панування сецесії, що тривав 3 десятиліття перед першою світовою війною, це час будівельного буму у Львові. З’являються цілі квартали, нові вулички та курдонери з сецесійною забудовою, міський простір наповнюється малими архітектурними формами в стилі Art Nouveau: ліхтарі вуличного освітлення, брами, хвіртки та огорожі палісадників, кіоски, лавки, реклама та вивіски, вітрини магазинів та кав’ярень.
Предмети повсякденного вжитку, меблі, керамічні та скляні вироби, поліграфія, навіть одяг створювались за сецесійними принципами, запозиченими в природи: рослинні мотиви, плавні лінії, натуральні кольори, асиметричність.
Сецесія у Львові як весняний вибух природи: яскраве дійство, яке тривало надто коротко, але залишило меланхолійний ностальгічний спогад і видимий слід в міській урбаністичній тканині.
