Великі садівничі Львова. Як творили зелені зони міста

  • 02.10.2020
  • 298 Переглядів

Цього року Львів відзначає 180 років з дня народження Арнольда Рерінґа, завдяки якому Львів отримав найкращі зелені зони в історичній частині міста. З цієї нагоди Бюро спадщини організувало Парковий університет, в рамках якого проходить серія заходів, які мають на меті познайомити містян ближче з історією парків, скверів та палісадників Львова та актуалізувати тему збереження зелених зон.

Перша лекція була присвячена Арнольду Рерінґу під час якої підняли важливу тему: чи потрібен львівським паркам садівничий для збереження цієї спадщини?

Бюро спадщини занотувало виступ на цю тему Олександри Сладкової, начальниці управління екології та природних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, яка розповіла не тільки про спадок Арнольда Рерінґа, а також поділилась своїми міркування як зберегти його спадщину.

Про вікові дерева

Середній вік життя дерев – не більше 70-80 років. І лише внаслідок сприятливих факторів вони можуть пережити цей столітній поріг і стати віковими.

Видатні львівські садівничі, такі як Йозеф Маєр, Карл Бауер, Арнольд Рерінґ, Генріх Швецький-Вінецький як справжні фахівці своєї справи, вміли обрати сприятливу територію для їх посадки, щоб ці дерева прожили довго, стали природнім спадком.

Як то кажуть, архітектори працюють з простором, а садівники працюють з часом. Звісно вони розуміли, що не застануть за життя свої творіння у розквіті сил. Гадаю, вони багато віддали б за те, щоб мати можливість поглянути на те, якими є ці парки тепер. Справді, їхній спадок пережив не одне покоління львів’ян, але зараз ми у такому критичному моменті, коли ця природна спадщина поступово і природно відходить.

Природний вигляд вікових дерев можна побачити в паркових проєктах Арнольда Рерінґа, в тому ж Личаківському парку. Для порівняння, величним деревам на проспекті Свободи стільки ж років і таких дерев багато.

Наші німецькі колеги, в яких досі збереглися школи садівництва стверджують, що потрібно садити настільки велике дерево, наскільки дозволяє простір. Чому так? Щоб їх безжалісно не обрізали, щоб втручання було мінімальним. У місті зараз є безліч висаджених дерев неправильно, і в найближче десятиліття нам потрібно буде вирішувати що з ними робити.

Великий вчитель і його геніальний учень

Мені досить складно розділити ці видатні постаті, адже в їхніх проєктах десь більше одного, десь іншого. Щодо їхньої співпраці, мені пригадується парк Високого замку, який ніби повністю проєктував Карл Бауер, але біля будиночка садівника ми можемо побачити знайомі композиції з улюблених дерев Арнольда Рерінґа.

Фахівці схиляються до припущення, що Карл Бауер більше працював у Львові з вулицями, просторами, з плануваннями території, а його учень був геніальним в рослинництві і садівництві. Він міг вилікувати дерева та рослини з будь-якої хвороби, є безліч легенд про це.

Можу пригадати одну статтю, про яку «трубила» тогочасна львівська преса. Історію про те, як садівничий зумів врятувати дуб графині Ванди Бадені. Вона його виростила на балконі з маленького жолудя, подарованого закоханим брокером. Наскільки ж сильною була їхня любов, що посаджений жолудь прийнявся і проріс. Звісно, він би не прожив і десятиліття, якби Арнольд Рерінґ як досвідчений садівник не зумів його врятувати і пересадити в простори Єзуїтського саду, який тепер ми називаємо парком Івана Франка. Можливо, він і досі там.

Арнольд Рерінґ похований на Личаківському кладовищі на полі № 52, і прийшовши туди, я очікувала побачити як мінімум якесь вікове дерево, але на жаль там була проста плита. У некролозі «GazetaLwowska» є такі слова: «Львів буде довго пам’ятати заслуги померлого Арнольда Рерінґа». Знаю, близько 1925 року на його честь у Львові, поблизу Стрийського парку, назвали вулицю, але протрималася вона лише до 1947 року. Ми повинні зберігати пам’ять про цю визначну постать і вже це робимо. Так, цього року ми висадили безліч саме тих дерев і саме в тих місцях, які були в проєкті Арнольда Рерінґа.


Зелене корзо Львова

Це унікальна концепція безперервного паркового простору, яка була закладена ще у ХІХ столітті Арнольдом Рерінґом. Це певна концепція зелених зон, що сполучають парки та сквери у неперервний прогулянковий маршрут, який осягає усе місто.

Центральною точкою є Стрийський парк і якщо прямувати від нього в одну сторону, дорога лежить до Залізної Води, до Снопківського парку, а далі на Погулянку і ось – ти вже в Личаківському парку. А звідти до Знесіння та Високого замку як рукою сягнути. Якщо ж прямувати в іншу сторону, дорога лежить через Парк культури, парк Цитадель, парк Івана Франка, комплекс Митрополичих садів, сквер св. Юра. Це природна унікальність Львова, якої не має рівних. її легко роздивитися на карті.

Природну спадщину Львова лише почали вивчати та досліджувати. Більш детально про це можна прочитати в книзі професора Володимира Кучерявого “Сади і парки Львова”.



Так чи потрібен садівничий Львову?

Догляд за парками наразі зведений просто до прибирання сміття і косіння трави. Якщо навіть привозять нові дерева, то їх просто висаджують хаотично, вже не говорячи про створення композицій. Все через те, що цим займаються ті ж самі прибиральники, а не відповідні фахівці. Ми отримали фантастичний спадок у вигляді багатьох парків, ось як парк Івана Франка. Але він може виглядати ще краще, якщо тут буде професійний садівник, який опікуватиметься парком і рослинами, плануватиме роботу не на рік чи на два, а на десять років вперед.

Лише так ми зможемо «виростити» міського садівничого. Бо такий фахівець не може взятися нізвідки. У планах міста вже є створення робочих місць для людей, які опікуватимуться парками.

Підготувала Ірина Колодка, Бюро спадщини