Поки наші війська мужньо захищають українську землю від варварської навали російських окупантів, захистити та зберегти унікальне надбання у період війни стало одним з головних завдань культурних інституцій у всіх куточках нашої країни.
Як країни у різні часи захищали та рятували свої фонди під час збройних конфліктів – далі у статті.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Правова історія захисту
У Львові пам’ятки культурної спадщини й об’єкти ансамблю Світової спадщини ЮНЕСКО невпинно захищають від можливих руйнувань. В Києві скульптури укріплюють мішками з піском, як і пам’ятник Кобзарю в Харкові, так і пам’ятник Дюку де Ришельє в Одесі. Найцінніше переміщають до сховищ як і в Другу світову війну. Численні інституції та громадські організації залучають меценатів до забезпечення потрібними матеріалами для захисту та порятунку спадщини та передають їх до різних міст України.
Попри те, що традиція охороняти культурні цінності існувала з найдавніших часів, руйнівні наслідки світових війн змусили міжнародну спільноту діяти та встановити спеціальні правила правового захисту.
Після Другої світової війни було створено ЮНЕСКО — Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, одним із завдань якої є охорона пам’яток культури. Країни-засновники вважали, що міцний і сталий мир можна забезпечити лише на основі гідності, рівності та взаємної поваги людей одне до одного. Гаазька Конвенція стала першою міжнародною угодою, присвяченою виключно захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Правові норми Конвенції та Протоколів до неї передбачають підготовку до охорони цих об’єктів ще у мирний час, повагу до них під час військових дій, заборону на вивезення культурних цінностей з окупованої території та негайне їх повернення після закінчення військових дій, а також вжиття заходів щодо кримінального переслідування у разі порушення цих норм. Заборона на ворожі акти проти історичних пам’яток та творів мистецтва міститься й у Додаткових протоколах 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р.
У війні з російським окупантом, ми стали свідками не лише нехтування міжнародних норм та конвенцій ЮНЕСКО у контексті збереження об’єктів культурної спадщини та мистецьких колекцій, але й порушень усіх можливих законів та звичаїв війни, що є масштабним воєнним злочином за який доведеться відповідати.
Досвід збереження спадщини під час війни в інших країнах
Іспанія: Перша музейна евакуація в історії Європи
Іспанія вже не раз переживала травматичний досвід втрати спадщини — починаючи з наполеонівських війн, до грабіжницьких скупок цінностей багатіями. Чергові військові дії у 1936 р., сколихнули не лише місцеве населення, але й стали одним із найскладніших випробувань для культурних інституцій.
Під час перших бомбардувань Мадриду, було завдано шкоди не лише інфраструктурі та військовим об’єктам, але й будівлям Національної бібліотеки, Королівської академії образотворчих мистецтв, Археологічному та антропологічному музею та інших, де зберігалися культурна спадщина. Тоді ж, було вирішено перемістити фонди культурних інституцій в їх підвальні приміщення, щоб вберегти від можливих бомбардувань. Для більшої безпеки, перекриття верхніх поверхів зміцнювали риштуванням та мішками з піском, вікна ж забивали фанерними листами. Паралельно із цим у липні 1936 року було створено комісію для захисту цінностей, яка в майбутньому іменувалася як Рада з вилучення та охорони художньої спадщини. Головним завданням Ради було збереження від імені Держави всіх творів, що мали художню та історичну цінність, які в результаті виняткової ситуації можуть наражатися на небезпеку знищення, втрати, або псування. За декілька місяців, представники ради не лише зібрали в мадридській Базиліці Святого Франциска Великого та в монастирі Дескальсас-Реалес понад 50 000 творів мистецтва, але й на кожну цінність склали опис та внесли в створений для цього реєстр. Тут зберігалися експонати найвідоміших інституцій країни: музею Прадо, Музею сучасного мистецтва, Національного палацу, Академії Сан-Фернандо та монастиря Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескоріаль.
Оскільки війна стрімко наближалася, за рекомендацією Ліги Націй, музейні цінності мали бути перевезенні до Валенсії, тоді до Каталонії та, при потребі, евакуйовані до штаб-квартири ООН у Женеві.
В повній секретності, спішно запаковані безцінні експонати завантажили на авто, який супроводжували бійці П’ятого полку Народної армії. У Валенсії основне сховище для евакуйованих колекцій було розташоване в Торрес-де-Серранос через міцну конструкцію цієї готичної фортеці. Архітекторами Ради приміщення фортеці було адаптовано для розміщення творів мистецтва. Конструкцію зміцнили новими бетонними перекриттями проти можливих бомбардувань, особливо з огляду на те, що під час громадянської війни в Іспанії використовувалися нові типи озброєння з більшою пробивною здатністю. До слова, як тільки перша партія вантажу прибула в Валенсію, стало відомо що будівля музею Прадо піддалася сильному бомбардуванню.
Евакуація експонатів потребувала складних логістичних рішень та стала можливою завдяки сміливості тих, хто перевозив вантаж. На довгому шляху від Мадриду до Женеви небезпека чатувала на кожному кілометрі: крім того, що переповнений транспорт мав пересуватися вночі з мінімальною швидкістю для збереження цілісності вантажу, він ще й неодноразово потрапляв під варварські бомбардування, був змушений змінювати маршрути через зруйновані дороги та старатися оминати ворога за будь-яку ціну.
З закінченням війни та встановленням фашистського режиму генерала Франко шедеври, які залишили музеї з листопада 1936 року, повернулися додому майже без втрат після довгої та небезпечної подорожі.
Франція: Де зберігали цінності Лувру?
Як тільки у 1938 році над Францією нависла загроза великої війни, Лувр та інші найбільші музеї Франції провели масштабну операцію з евакуації своїх скарбів. За наказом директора Національних музеїв країни Жака Жожара, було вирішено сховати безцінні музейні фонди у шато та провінційних музеях, які знаходилися, якомога далі від стратегічних цілей. Це значно мінімізувало загрозу можливого їх знищення.
Протягом трьох тижнів 20 вантажівок щодня вивозили шедеври на південь Франції. Зібрані у кількох сотнях ящиків, скульптури, декоративні об’єкти та понад 3000 картин, у тому числі й найбільші “Шлюб у Кані” та “Пліт Медузи”, було відправлено до замків у різних куточках країни. Під час перевезення останньої було обірвано електричні дроти у Версалі, і місто було знеструмлене. Далі електрики супроводжували колону з художніми цінностями великого формату і підіймали дроти у разі потреби.
Ящики мали мітки, які вказували на важливість творів мистецтва: жовте коло для дуже цінних творів мистецтва, зелене для великих творів і червоне для світових скарбів. Мона Ліза була відзначена аж трьома червоними колами та «подорожувала» по замках близько шести разів, поки тріумфально не повернулася на своє місце в Лувр.
До слова, музей під час Другої світової війни зазнав однієї з найдовших окупацій у його історії. Після війни оновлений Лувр поступово відкривався громадськості між 1945-1947 рр. Завдяки навичкам та завзятості відповідальних за охорону культурних цінностей, усі головні шедеври музею повернулися на своє місце, фактично неушкоджені.
СРСР: Розставлені пріоритети. Вберегти цінності Москви та Ленінграду, жертвуючи надбанням Радянської України
Фонди культурних інституцій
У перші дні війни, в екстреному порядку культурні інституції склали списки цінностей, які потрібно було перемістити якомога далі від лінії фронту. Відповідно до вказівок Ради з евакуації при Раді народних комісарів СРСР Народний комісаріат просвіти розробив загальний план евакуації музеїв, згідно з яким фонди центральних та частини місцевих музеїв за ступенем цінності були розбиті на три черги евакуації. Зрозуміло, що до першої черги увійшли перш за все музеї Москви та тодішнього Ленінграда, колекції яких вивозили як і з дозволу влади – на баржах та товарних поїздах, так і самовільно. Над українськими музейними фондами, чисельність експонатів яких налічувала близько 3 млн, нависла загроза знищення через відсутність евакуаційних заходів.
Яскраво демонструє відношення до українського надбання, історія з евакуації фондів Харківської картинної галереї. Виділяти транспорт на евакуацію не вважали за необхідне, тому порятунок фондів ліг на плечі тодішнього директора Петра Кривенця. Він зміг домовитися за один вагон потягу і в підсумку, йому вдалося евакуювали 4 тис. експонатів з підготовлених 35 тис. Коли потяг дістався Уфи, куди переважно вивозили фонди українських інституцій, Петро Кривенець особисто написав Сталіну листа про недбалість евакуації на території радянської України. Після чого його змістили з посади директора.
Архітектура та пам’ятки монументального мистецтва
А тут варто пригадати варварський наказ радянської влади, щодо масового замінування історичного центру Києва під час відступу радянських військ. Було заміновано всі важливі об’єкти життєзабезпечення — електростанції, водогін, об’єкти залізничного транспорту, мости через Дніпро та підступи до них, поштамт, телеграф, усі великі адміністративні будівлі, Успенський собор Києво-Печерської лаври, музей Леніна, оперний театр, найвідоміші житлові будинки у центрі міста, переважно на Хрещатику. Історичний центр Києва перетворився на руїни, а разом з сотнями військових Вермахту, постраждало і безліч киян, які ще залишались в окупованому місті.
А поки тривали бої у Києві, на території Ленінграду та Москви не зупинялися роботи із захисту місцевої архітектури, яку необхідно було приховати від очей ворога. Особливої уваги потребували виразні будівлі, куполи та шпилі соборів, які могли стати орієнтирами для німецьких артилеристів і ворожої авіації. Щоб цьому запобігти, бригади альпіністів, із ризиком для життя, приховали дахи будівель маскувальними чохлами та сітками, а “золоті” куполи відомих соборів зафарбували. Шпилі будинку Адміралтейства, Михайлівського замку та Микільського собору «прикрасили» маскувальними чохлами. Ними ж були приховані та адміністративні будівлі. Замість звичних орієнтирів під прицілами німецьких пілотів та артилеристів були сади та сквери.
Окрему групу об’єктів складали великі пам’ятники. Їх було вирішено закрити мішками з піском та дерев’яними щитами. Так, за кілька днів зникли з очей городян Мідний вершник, пам’ятник Миколі I, пам’ятник І. Крилову та порфірова ваза у Літньому саду.
Якщо пам’ятник можна було зняти з п’єдесталу, його закопували в землю та закривали спеціальним навісом: знамениті скульптури Літнього саду, коні з Анічкового мосту скульптора Петра Клодта, пам’ятник Олександру III були обгорнуті тканиною і зариті вземлю до закінчення війни. До слова, багатотонний пам’ятник Олександру III скульптора Паоло Трубецького, витримав пряме влучення в нього фугасної бомби.
Сирія: Відновити знищену Пальміру
Одним із недавніх прикладів навмисного та планомірного знищення культурної спадщини стала шкода, завдана пам’яткам давньої Пальміри в Сирії, яку внесено до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Деякі зі зруйнованих пам’яток не піддаються відновленню, наприклад: Тріумфальна арка, храм Баал-Шамін і колишня найбільша споруда міста – храм Бела, їх можливо лише відтворити. Для цього створюється цифрова 3D модель Пальміри із застосуванням сучасних технологій.
За декілька років, група вчених та фахівців з 3D-моделювання за допомогою квадрокоптерів та тривимірного сканера задокументувала стан зруйнованої бойовиками Тріумфальної арки у сирійській Пальмірі, щоб створити нову, більш детальну тривимірну модель для її відновлення. Було проведено аерофотознімання на площі 13 квадратних кілометрів, на трьох різних висотах з використанням безпілотника. Було отримано понад 20 тис. знімків та побудовано тривимірну модель, з якої знято геоприв’язаний ортофотоплан пам’ятки та його висотну модель.
Також, цікавою ініціативою стало створення сайту, куди всі, хто бував у Пальмірі до початку військових дій, можуть завантажити власні фотографії її історичних пам’яток, щоб доповнити цю 3D модель.
У 2016 р. у Лондоні встановили копію Тріумфальної арки Пальміри, яка була відновлена Інститутом цифрової археології з застосуванням 3D-технологій. Фізична копія арки була виготовлена зі штучного каменю, а її поверхня оброблена за допомогою технології 3D-різьблення.
Доступність сучасних технологій та програм для 3D-моделювання дозволить країнам самостійно відновлювати свої пам’ятки, не чекаючи допомоги сторонніх організацій.
Зараз немає можливості підрахувати кількість об’єктів та пам’яток культури, які втратила Україна за місяць війни. За попередніми даними щонайменше 150 об’єктів було або частково пошкоджено, або повністю зруйновано. Для того, щоб краще фіксувати культурні злочини Росії проти нашої держави Міністерство культури створило сайт, а Український культурний фонд створив спеціальну мапу, щоб показати ці втрати. До їх наповнення може долучитися кожен.
Щодня ми все більше переконуємося, що Україна — єдина у своєму бажанні захистити свої землі, свою свободу та своє культурне надбання. І разом ми все зможемо!
Текст – Ірина Колодка, Бюро спадщини
Матеріали – архіви музеїв
