Архітектурні креслення початку ХХ століття — це не лише технічні документи, необхідні для зведення будівель. Вони також є цінними свідченнями творчого процесу, в яких поєднуються інженерна точність і художня уява. У цих аркушах туші та ватману закладено не лише конструктивні рішення, а й естетику епохи, авторський почерк архітектора та дух львівської сецесії.
Збережені в матеріалах Державного архіву у Львівській області архітектурні креслення проєктів будинків, що будувалися на початку ХХ століття, можна з упевненістю віднести до творів графічного дизайну. Це своєрідний простір зустрічі інженерної творчості й художньої фантазії, де лінія виконує не лише конструктивну, а й естетичну функцію, формуючи цілісний образ майбутньої споруди.
Сецесія характеризується різноманіттям мистецького декору на фасадах — скульптурою, ліпниною, керамікою, ковальством, дерев’яними деталями. Тому архітектори в більшості випадків ретельно зображали декор на кресленнях. Іноді ще під час проєктування вони залучали скульпторів, які згодом виконували окремі скульптурні елементи в матеріалі.
Кольорове вирішення фасадів у проєктах, як правило, не передбачалося, і в описах також майже не зустрічаємо згадок про нього. Очевидно, колір фарбування обирали вже після завершення основних будівельних робіт. Рідко, але трапляються позначення кольорових акцентів, як, наприклад, на кресленні фасаду будинку Гаусманів на розі вулиць Дорошенка і Банківської, проєкт якого виконаний у майстерні Міхала Уляма. Тут легким жовтим кольором позначено керамічні вставки, які згодом з’явилися на фасаді. Архітектор дуже детально промалював увесь декор фасаду, а майстри виконали його у матеріалі, тому реалізація повністю відповідає авторському задуму.
Аналогічно архітектор Тадеуш Обмінський промалював декор кам’яниці на нинішній вулиці Ірини Калинець, 4. Особливо цікавою є запроєктована столярка вхідних дверей, що трапляється в кресленнях вкрай рідко. Виконання повністю відповідає авторському кресленню.
Креслення виконувалися вручну чорною тушшю на картоні або щільному папері — ватмані. Заголовні написи виконувалися сецесійним шрифтом, який архітектори часто створювали індивідуально для кожного проєкту. На кресленнях найчастіше є власноручний підпис автора, який іноді настільки «кучерявий», що його складно розшифрувати. Найбільше розчарування для дослідника — анонімні проєкти, коли скромний автор взагалі не залишив підпису на кресленні. У дозвільних документах магістрату, як і в листах замовників до мерії, як правило, також не вказувався автор проєкту. На початку ХХ століття на кресленнях уже можна побачити й штампи архітектурних бюро.
Поруч з автографом архітектора часто є ще кілька підписів — замовника (власника земельної ділянки) та найближчих сусідів з дописами «як сусід погоджуюся» або «не маю зауважень до цього будівництва». Такий приклад можна побачити на кресленні фасаду будинку на вул. Котляревського, 18.
ДАЛО, ф. 2, оп. 1, справа 5059.
У правому нижньому куті — підпис автора проєкту Івана Левинського.
У районі Кастелівка та інших районах, де реалізовувалася ідея міста-саду, до основних обов’язкових креслень додавалися малюнки малих архітектурних форм: огорож, хвірток, воріт, альтанок. Подекуди трапляються і проєкти розпланування внутрішніх дворів із зазначенням дерев та зелених огорож. Як приклад — проєкт будинку на вул. Котляревського, 67, запроєктований Іваном Левинським, та будинок на вул. Коновальця, 92 архітектора Юзефа Піонтковського.
ДАЛО, ф. 2, оп. 1, справа 5098.
У правому нижньому куті — підпис автора проєкту Івана Левинського.
ДАЛО, ф. 2, оп. 1, справа 3439.
Під кресленням фасаду напис: «проектував архітектор Юзеф Піонтковський. Львів, 29 травня 1908 р.»
ДАЛО, ф. 2, оп. 1, справа 3380.
Подекуди надмір декорування фасадів не подобався урядовцям магістрату, які мали обов’язок погоджувати проєкт і надавати дозвіл на будівництво. Тоді чудові ручно виконані креслення просто перекреслювала безжальна рука чиновника. Так сталося, наприклад, із проєктом будинку на розі сучасних вулиць Бандери та Коновальця (вул. Бандери, 57) авторства архітектора Валерія Шульмана. Не розтопило серце урядовця навіть симпатичне зображення міського пейзажу позаду будинку та динамічне небо. Така ж доля спіткала і проєкт фасаду на вул. Коновальця, 4 того ж автора. Обидва проєкти датуються 1910 роком, коли орнаментальна сецесія поступово поступалася раціональній, а форми і декор спрощувалися.
Особливо симпатично виглядають проєкти партерових особняків. Інколи вони є єдиною згадкою про таку забудову Львова, яка поступово зникала з урбаністичної тканини міста через здорожчання землі та інші тенденції ринку нерухомості в центральній частині міста.
Таким чином, архітектурні креслення початку ХХ століття постають не лише як технічна документація, а й як самостійні мистецькі артефакти. Вони відображають естетичні засади епохи, індивідуальний почерк архітектора та складний процес взаємодії різних видів мистецтва.
