Арнольд Рерінґ – львів’янин який озеленив місто

  • 05.06.2022
  • 1290 Переглядів

Раніше ми провели захід «Дні природної спадщини», який був присвячений 180 років з дня народження Арнольда Рерінґа, завдяки якому Львів отримав найкращі зелені зони в історичній частині міста, які стали невід’ємною складовою міського простору. Головною ціллю заходу було познайомити мешканців та професійне середовище з історією зелених зон міста, привернути увагу до їх стану, а також підняти тему впровадження посади міського садівничого.

З нагоди Всесвітнього дня охорони довкілля, Бюро спадщини розповіcть про садівничого та особливості розвитку ланшафтного озеленення Львові у той період.

Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna

Львів’янин який озеленив наше місто

Арнольд Карл Рерінґ (нім. Arnold Röhring) – одна з найвизначніших суспільних постатей м. Львова кінця ХІХ – поч. ХХ ст., видатний фахівець в галузі садівництва та садово-паркового мистецтва світового рівня.  На жаль, про його життя до приїзду в наше місто маємо мало відомостей. 

Народився у 1840 р. та з ранніх років присвятив себе садівництву. 

У  1863 р. приїхав до Львова та став найкращим учнем Карла Бауера – тогочасного головного садівника Львова, ботаніка Львівського університету.

В 1871 р. в часописі «Gazeta Narodowa» Арнольд Рерінґ опублікував критичну статтю про низький рівень культури садівництва у Галичині у порівнянні з високим рівнем у Франції, Німеччині, Чехії, Моравії. 

З 1875 р. працював викладачем садівництва у Доброчинному інституті для сиріт та убогих графа Станіслава Скарбека.  У 1881 р. уклав і видав власний підручник «Sadownictwo».

З 1888 по 1913 рр. був інспектором міських плантацій м. Львова, тобто головним садівником м. Львова. Став творцем Стрийського парку та керівником ландшафтних робіт на Загальній крайовій виставці 1894 р. у Львові, за що отримав Золотий хрест за заслуги з короною (Франца Йосифа). 

Помер у 1913 р., похований на Личаківському кладовищі.

Зелена спадщина садівничого

Саме завдяки Арнольду Рерінґу міські парки та сквери формують інтегральні ланцюги озеленених зон – так звані «зелені кільця» Львова.

Перше кільце, що охоплює периметр середньовічного міста, утворюють плантації Гетьманських валів (теперішнього проспекту Свободи) разом із зеленню Губернаторських валів (тепер парк «На валах») та міські сквери на площах Галицькій, Соборній та Данила Галицького.

Друге кільце формують: на східному березі Полтви – парки «Високий Замок», «Знесіння», «Личаківський», «Погулянка», «Залізна Вода»; на західному – Парк ім. І. Франка та декілька інших озеленених територій, менших за площею. Східний і західний сегменти другого зеленого кільця замикає на півдні масив Стрийського парку.

Стрийський парк. Парк Кілінського

Одним з головних проєктів Арнольда Рерінґа став Стрийський парк (1877–1894 рр.). Виконуючи його, Арнольд Рерінґ врахував природні властивості ландшафту південної частини міста, що дало можливість створити один із найгарніших парків тогочасної Європи. Парк розташований у секторі між вулицями Стрийською і верхньою частиною вулиці Івана Франка на узгір’ях, з яких бере початок потік Сорока. План його нижньої тераси базувався на принципах ландшафтного парку. Арнольд Рерінґ використав тут композиційні мотиви англійського архітектора Гамфрі Рептона. 

Робота зі створення парку почалася у 1887 р.: пагорби засаджували рідкісними видами кущів і дерев, розбивали алеї, планували галявини та партерні газони. Окрасою парку став мальовничий ставок неподалік від головного входу. Відповідно до планів Арнольда Рерінґа, на виділеній під парк території висадили понад 40 000 дерев. 

Станом на середину 1890-х рр. на його теренах росли «червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, плакучі буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних видів, смереки, ялівець, тиси, модрини, американські сосни й різні кущі» («Miasto Lwów…», 1896, 320).  

У 1950-х рр. з боку вул. Паркової з’явилася вхідна арка, що досі залишається однією з візитівок парку. 

Стрийський парк став найвідомішим проєктом Арнольда Рерінґа у Львові. 

У парку поруч із джерелом на його честь було встановлено таблицю з написом: «Pamięci A. Röhringa. Twórcy ogrodów lwowskich» («Пам’яті А. Рерінґа. Творця львівських садів»).


Загальна Крайова виставка у Львові

На початку 1890-х рр. була розпланована і верхня тераса, яка має регулярну неокласицистичну структуру. 

У 1894 p. вона стала місцем проведення грандіозної, як на галицькі масштаби, Крайової виставки (загальна кількість відвідувачів досягла 1 млн 150 тис. осіб). 

Лейтмотивом цього проєкту була ідея прогресу, а експозиція мала якнайширше показати успіхи автономного Королівства Галичини та Володимирії у соціальній, господарській та культурних сферах. На території парку було споруджено більше сотні павільйонів у різних архітектурних стилях. 

Авторами цих проєктів були Ф. Сковрон — головний архітектор виставки, а також Ю. Захарієвич, Ю. Гохберґер, З. Ґорґолевський та інші відомі архітектори львівської школи.

Арнольд Рерінґ був керівником ландшафтних робіт.

Таким чином, плантації  Стрийського парку творили «симбіоз» з експозицією виставки, організованої на взірець славетних європейських та американських виставок другої половини ХІХ століття. 

У міжвоєнні роки тут споруджено комплекс нових павільйонів, де щороку відбувалися міжнародні «Східні торги».

Парк ім. Івана Франка. Єзуїтський сад

Парк ім. Івана Франка – найстаріший міський парк Львова. Він знаходиться навпроти головного корпусу Львівського національного університету ім. Івана Франка – колишньої будівлі Галицького Сейму.

Парк був створений на ділянці, яка у XVI ст. належала родині Шольц-Вольфовичів, а згодом перейшла у власність ордену єзуїтів, звідки й походить історична назва – «Єзуїтський сад». 

Після єзуїтів парк перейшов у власність міста, але згодом занепав, через що міська влада у 1799 р. продала його підприємцю Йогану Гехту. Останній реконструював його у французькому стилі та добудував нові споруди. Унікальна альтанка-ротонда, яка знаходиться з західного боку від головної алеї, збереглася саме з тих часів. Згодом, змінивши кількох власників, парк знову перейшов у муніципальну власність.  

У 1855 p. парк був перепланований за проєктом директора міських плантацій Львова Карла Бауера. Це планування у своїй основі збереглося до сьогодні. 

Наприкінці ХІХ ст. нижня тераса Єзуїтського саду була ще раз перепланована за проєктом Арнольда Рерінґа, який доповнив її вигадливими клумбами та квітниками, розташованими симетрично щодо осі центрального входу до Галицького сейму.

Проспект Свободи. Гетьманські вали

На місці фортифікацій, розібраних близько 1776 p. за розпорядженням австрійської адміністрації, утворилися зелені зони, які отримали назву «вали».

Уздовж шляху їх пролягання тоді вирішили облаштувати променади, подібно до того, як це було зроблено у 1770–1780-ті рр. у Відні. Територію західного сегмента кільця колишніх оборонних мурів, прилеглого до річища Полтви, займали т. зв. Гетьманські вали.

Нова епоха в історії Гетьманських валів настала після закриття річища річки Полтви, яка колись протікала середмістям Львова.

Протягом 1887–1889 рр. її накрили склепіннями, після чого Гетьманські вали перетворилися на бульвар — і цей характер зберігають до сьогодні. 

В 1888-1890 рр. Гетьманські вали перепланували під керівництвом Арнольда Рерінґа. Їх розширили, оздобили клумбами та квітниками, висадили дерева. Як і будь-який бульвар, нинішній проспект Свободи у своїй основі формують чотири ряди дерев. 

Досі збереглися столітні каштани посередині бульвару та клени по боках. В частині проспекту, біля площі Марійської, посадили бузок (через що її назвали «квітковий салон»). 

Також Арнольд Рерінґ реконструював колишню торговицю на пл. Галицькій, перетворивши її на затишний сквер.

Проспект Шевченка. Алея вулиці Академічної

Колись на місці вул. Академічної протікала річка Полтва. Там, де зараз стоїть пам’ятник Михайлові Грушевському, потоки Сорока (витікав з-під Вулецьких пагорбів) та Пасіка (починався на схилах Погулянки) зливалися, утворюючи річку Полтву.

В 1885–1886 рр. Полтву пустили у підземний колектор, а вздовж розширеної та впорядкованої траси вул. Академічної почали з’являтися імпозантні кам’яниці та громадські будівлі. Тоді ж  Арнольд Рьорінґ заклав бульвар, посередині якого компонувалася група зелених «острівців» у формі трапеції зі скругленими кутами.  Згодом з’явилася центральна овальна клумба навпроти головного входу до будинку Торгово-промислової палати (тепер обласна прокуратура) – архітектурної домінанти вулиці Академічної. 

Донині збереглись фотографії, що демонструють давню структуру бульвару.

На осі бульвару Арнольдом Рерінґом було також створено скверики навколо двох пам’ятників: Корнелю Уєйському (перед головним входом до Міського казино, тепер – обласна бібліотека) та Олександрові Фредро (зараз на цьому місці стоїть пам’ятник Михайлові Грушевському). 

Після Першої світової війни вулиця Академічна зазнала докорінної зміни – сквер замінили на алею струнких тополь. У 1990-ті рр., коли тополі постаріли, їх замінили на клени, підстрижені у формі кулі, які збереглися до нашого часу.

Сквер площі Юра 

Серед невеликих проєктів  Арнольда Рерінґа виділяється облаштування скверу на пл. Святого Юра, проєкт якого було реалізовано у 1897 р.  

Від XVII до початку ХІХ ст. ця площа  мала назву «Під Святим Юром». До 1861 р. на ній відбувалися «святоюрські» ярмарки, відомі далеко поза межами Львова.

Майстерність Арнольда Рерінґа виявилася у вмілому створенні мальовничих галявин, оточених групами дерев першої величини (30-40 м), що відносяться до декількох видів. Бачимо тут модрину європейську, сосну чорну, ялину європейську, клен гостролистий, липу серцелисту та широколисту й інші дерева. Посеред скверу — велетенський дуб та східний бук. Ці види слугують структуроутворювальними породами скверу.

Ботанічний сад Лісотехнічного університету. Дендропарк Крайової лісової школи 

Дендропарк був створений в 1880-ті рр. для Крайової лісової школи (колишня садиба Мілашевських). 

Арнольд Рерінґ розпланував територію школи (0,8 га), де раніше ріс фруктовий сад, зберігши історично сформовані траси доріжок.  Фруктовий сад поступово замінили на декоративні дерева й екзоти. 

За свідченням проф. В. Тинецького, зі 130 таксонів, наявних у 1896 р., збереглася лише чверть. Існувала легенда про те, що до дендропарку переміщували дорослі дерева з колишнього ботанічного саду, який існував між сучасними вулицями Дорошенка та Січових Стрільців (від того саду залишилася лише вікова липа в проїзді Крива Липа).

Личаківський парк

Личаківський парк – невеликий міський парк на височинах північно-східного району Львова, що зна-ходиться біля перетину вулиць Личаківської та Пасічної. За характером композиції належить до парків ландшафтного типу. 

Він був створений у 1892 р. за проєктом Арнольда Рерінґа на місці піщаних кар’єрів. Личаківський парк віддалений від центральної частини міста, і є одним із найзатишніших куточків Львова.

Парк “Залізна вода”

Парк був заснований в околиці, яка була відпочинковою зоною для львів’ян з ХІХ ст. Тут брали початок джерела, багаті на залізо, які й дали назву майбутньому парку. Поруч був чистий став, відомий як “ставок Камінського”. 

У 1905 р. “Залізна вода” була розпланована як міський парк, за проєктом Арнольда Рерінґа. Це був один з його останніх та найтриваліших проєктів,  який тривав практично до кінця життя Арнольда Рерінґа. 

Пояснити, чому саме цьому парку Арнольд Рерінґ присвятив найбільшу свою увагу, можна тим, що він мешкав поруч, на вулиці Снопківській.

Неповторним було вирішення парку з обхідною прогулянковою алеєю, уздовж якої різні групи гаїв  «нанизуються» одна на одну, демонструючи тематичну зміну – наприклад, спочатку ділянка чорної сосни при вході, потім модриновий гай, а далі березовий та знаменита бучина на північних схилах. У парку був водоспад, розміщений на схилах мальовничого яру.

Усі тексти та матеріали для статті використано із виставки до «Днів природної спадщини», яку проводило ЛКП «Бюро спадщини» управління охорони історичного середовища.