У серпні 2021 року минає 150 років з дня народження Альфреда Захарієвича. Його вважають блискучим проєктантом найкращих львівських будівель доби сецесії, неокласицизму та раннього модернізму.
Про спадок і переосмислення вкладу родини Юліана та Альфреда Захарієвичів Бюро спадщини розмовляло з багатолітнім дослідником творчості цих архітекторів, доцентом УКУ, кандидатом мистецтвознавства Ігорем Жуком.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
– Пане Ігорю, якщо говорити про постаті в історії міста, наскільки великий вклад зробили Захарієвичі?
– Їхню вагу в історії архітектури Львова останньої третини ХІХ – початку ХХ століття важко переоцінити. Вони були лідерами. Один був основоположником львівської архітектурної школи доби історичних стилів, яка далі розвивалася включно до 30-х років ХХ століття. Його син – це спадкоємець. Але ця спадкоємність – дуже специфічна і дуже цікава. Це була спадкоємність і суперництво по лінії батько-син. Доба архітектури періоду Рінгштрассе і архітектури у традиції раннього модернізму Вагнера.
(архів К. Юраш-Домбської)
– У чому полягала їхня конкуренція?
– Це я так бачу. Тому що коли Юліан Захарієвич пішов із життя, а це була його передчасна смерть наприкінці 1898 року, на той час його син завершував професійні студії. Хоча вже наступного року у фірмі Івана Левинського він виконував проєкт Пасажу Міколяша. Але це було суперництво чи певна дискусія в часі: дихотомія архітектури історизму і архітектури модернізму. Паралелі тут можна вибудовувати в різних сферах людського життя і діяльності.
(фото з архіву К. Юраш-Домбської).
Юліан Октавіан з Львіґроду Захарієвич (1837–1898) був
основоположником львівської архітектурної школи і впродовж останньої
третини ХІХ ст.– її харизматичним лідером
Можна простежувати і в політиці: було би дуже цікаво, як ця бінарна модель накладається на галицький політичний ландшафт, з антропологічної точки зору. Вони дуже різні, і водночас це один корінь, один стовбур – от у чому унікальність цієї ситуації.
– Наскільки добре львів’яни знайомі із доробками Захарієвичів?
– Базова інформація фігурує в доступних джерелах, але я наважуюся сказати, що ці дві постаті лишаються значною мірою terra incognita. А якщо їх брати в парі – це взагалі новий ракурс, і буде багато несподіванок.
просп. Шевченка, 17-19 (історичне фото із збірки О. Коробова).
Проєкт розроблявся у співавторстві Альфредом Захарієвичем
і Тадеушем Обмінським, основні будівельні роботи упродовж 1907–1910 рр.
реалізувала фірма Івана Левинського.
Підприємство «Ю. Сосновський – А. Захарієвич» виконало залізобетонні
еркери та інші компоненти конструкції (проєкт № 642)
(фото з колекції І. Жука)
– Можливо, ви можете розповісти кілька фактів, які характеризують Захарієвичів, і чому львів’янам варто про них знати?
– Можна сказати, що вони були законодавцями стилю архітектури в цьому місті упродовж фактично півстоліття. Навіть після завершення Першої світової війни, у 20-30-ті роки Захарієвич-молодший ще продовжував творити у Львові, до свого переїзду до Варшави. Хоча вже тоді він втратив колишню енергію, була зовсім інша ситуація. Але у 1870-1890-ті роки старший Захарієвич був найвищим авторитетом, «патріархом» львівської архітектурної школи.
А далі: перше десятиліття ХХ століття і до катастрофи 1914 року його син довів, що ім’я «Захарієвич» залишається на вищому щаблі в ієрархії щодо майстерності, професіоналізму й інноваційності архітектурної творчості.
«Косів – Ясенів Горішній», 1905 р.
Ширина центрального прольоту – 18 м, бокові – по 17 м
(проєкт № 166, світлина з каталогу фірми
«Ю. Сосновський – А. Захарієвич»)
(фото з колекції І. Жука)
– Ви знаєте багато деталей з життя і роботи цих осіб. По відчуттях, на вашу думку, як багато пересічний львів’янин знає про Захарієвичів, що саме йому відомо?
– Я думаю, що навіть ті, хто цікавиться, могли би знати більше. Потрібно більше публікувати і поширювати інформацію. Загалом відомо, що Юліан Захаріцєвич – це проектант головного корпусу Львівської Політехніки і ще кількох важливих громадських будівель і приватних резиденцій у цьому місті і трішки поза Львовом. Про Захарієвича-молодшого менше відомо, хоча інформація є доступна. Там, щоправда, треба декі значні коректи робити в тому, що опубліковано.
Ювілей – це хороша нагода провести санацію інформаційного поля, яке стосується батька і сина Захарієвичів.
– Ви згадували, що є багато моментів з їхнього життя, які не відомі широкому колу. Як ви думаєте, які факти люди мали б знати, щоб зрозуміти їхню вагу?
– Скажімо, варто знати, що Альфред Захарієвич був піонером залізобетонного будівництва в Галичині і у Львові. Не так широко відомі (хоча вже публікувалася інформація) деталі і нюанси, пов’язані з проєктами Торгово-промислової палати на теперішньому проспекті Шевченка, 17-19, банківської будівлі на Коперника, 4, престижних монументальних житлових комплексів кам’яниць.
сучасна адреса – пл. Григоренка, 3
(проєкт № 945, світлина з каталогу)
(фото з колекції І. Жука)
Але, як на мене, це була лише верхівка айсберга, тому що основна його діяльність була пов’язана з тереном тодішнього Королівства Галичини, де він мав патент, був концесіонером фірми Геннебіка. Альфред Захарієвич використовував технологію залізобетонного будівництва у колосальних залізобетонних мостах та інших будівлях. Ці конструкції застосовували в об’єктах, які він проектував у Львові, але поза Львовом – це сотні-сотні замовлень. Це щось неймовірне. Наші сучасники з того не здають справи.
Плюс він з львівських архітекторів того часу найближче підійшов до стилю Отто Вагнера. Абсолютно точно можна візуально, графічно довести, що ідеалом його моделей була архітектура школи Вагнера. Таким чином його належить трактувати як видатного представника раннього львівського модернізму в архітектурі.
– Ви сказали, що є багато об’єктів, збудованих поза межами Львова в Галичині. Де саме?
– Є реєстр, де згадуються сотні мостів. Це, до речі, окрема задача цього ювілейного року. Я сподіваюся, що стан з епідемією дещо покращиться, можна буде більше мандрувати і перевірити, які залізничні і шляхові мости збереглися. Я знаю, що в Самборі міст є частково збережений. Я порівнював з фотографіями, але це треба в інших місцях дивитися, оскільки все-таки була Перша світова війна, була Друга світова війна, була україно-польська війна. Щонайменше фрагментарно воно збереглося, і ці фрагменти треба брати під захист, під охорону, як важливі пам’ятки інженерної архітектури.
– Під час воєн якраз такі архітектурні об’єкти страждали найбільше.
– Звичайно, вони мали стратегічне значення. Російська окупація, прихід, відхід, потім війна за Львів і навколо Львова між українцями і поляками, далі був більшовицький наступ, далі був вересень 1939 року і було літо 1941 року, і був 1944 рік. Отже, треба зробити перевірку, що вціліло. А на підставі чого її робити – реєстр зберігся, каталог проєктів, виконаних фірмою “Сосновський-Захаревич” в конструкціях залізобетонних систем Франсуа Геннебіка.
Центральний проліт має ширину 38 м, бокові – по 30,5 м. (проєкт № 517, світлина з каталогу фірми
«Ю. Сосновський – А. Захарієвич»)
(фото з колекції І. Жука)
Часом є несподівані речі, наприклад, львів’яни почали звертати увагу на таку видатну пам’ятку, як будинок Сосновського на вул. Генерала Чупринки, 50-52. А це був один з перших об’єктів у Львові, де конструкції Геннебіка застосовувалися. Це так, як Городецький у своєму будинку з химерами в Києві одночасно робив рекламу своїх будівельних ресурсів і вправності у застосуванні залізобетону, так само і цей дещо ексцентричний у своїх формах будинок, зразок архітектури пізнього історизму. Там залізобетонні еркери, перекриття – це все описано.
Ну і так по черзі, об’єкти у Львові і поза Львовом. Найбільші залізобетонні мости в Австро-Угорщині будувалися за цими проєктами. Тобто він виступає як інженер, будівельний підприємець і одночасно як видатний архітектор. А в чому видатні якості його проєктів – це треба описувати на письмі всі особливості його стилю.
– Наскільки заможними була родина Захарієвичів? На сьогоднішній лад вони олігархами свого часу?
– Хороше питання. Юліан Захарієвич в тандемі з Іваном Левинським реалізовував великі проєкти. Потім до цієї групи приєднався Альфред Захарієвич. Ми тут можемо говорити не про олігархів, але про професійний «клан» Захарієвичів і Левинського, який у певний момент майже монополізував найважливіші будівельні й архітектурні проєкти на терені Львова. Це особливий момент, коли була найкраща будівельна кон’юнктура за всю історію цього міста – наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Ось що можна сказати щодо «олігархічного» характеру.
З іншого боку, звичайно, була досить жорстка конкуренція. Тут було кому будувати, претендувати на виконання вигідних замовлень та освоєння нових бюджетів. Знаєте, це будівельний бізнес, але це також сторона історії цього міста, про яку цікаво буде довідатись усім.
Якщо вони були такими новаторами, очевидно, вони також черпали звідкись ці нові віяння? Тоді також були якісь закордонні виставки або обміни, куди вони їздили. Як це відбувалось тоді?
– Захаревич-молодший – це не одна особа, а ціла група. Там були і керівники інженерного відділу, була фабрика, де готували конструкції, які транспортували на місце, і потім там виконували роботи. Таке пересувне виробництво було. Але за умовами функціонування консорціуму Геннебіка відбувалися регулярні з’їзди концесіонерів, де всі учасники мали ділитися з колегами своїми новаціями і відкриттями. Така була умова участі в цій системі. А тут була концесія на терен королівства Галичини і Володимирії. У якийсь момент вони застосовували патент Геннебіка навіть поза межами Галичини, мали таке право.
проєктована ним і побудована упродовж 1891–1893 рр.
З початку 1900-х рр. у «Юлієтці» оселився його син Альфред
з родиною. Тут був зареєстрований офіс
архітектурно-проєктного бюро Альфреда Захарієвича.
Сучасна адреса – вул. Метрологічна, 14а (фото І. Жука)
Щодо Захарієвича-старшого, у нього були контакти з Віднем. Він регулярно публікував свої проекти у віденських виданнях. А якщо подивитися на склад редколегії, то там Теофіл Ганзен, Гайнріх фон Ферстель – сметанка забудовників віденського рингу.
– Вони працювали із великою кількістю фахівців, розвивали регіональну школу. У тому бізнесі, який вони творили, чи серед тих людей, з якими вони його творили, чи виховали вони когось, хто виріс там і також став головною персоною?
– Усі провідні архітектори першої третини 20 століття у цьому місті були учнями Юліана Захарієвича, який пішов з життя наприкінці 1898 року. Наприклад, якщо згадувати такого видатного архітектора як Тадеуш Обмінський, то він у своїх опублікованих текстах ділиться враженнями і презентує себе як учня і спадкоємця традиції, закладеної Юліаном Захарієвичем.
Сама мережа його учнів – це цікаве завдання для реконструкції. Іван Левинський був його учнем. Я вже не кажу про рідного сина. А далі через фірму Захарієвича-молодшого багато хто перейшов. Період інтернатури, якого вимагали перед здобуттям концесії будівельного підприємця (концесіонованого будівничого) у Альфреда Захарієвича проходив Роман Фелінський. У його проєктах періоду 1910 року видно впливи Альфреда Захарієвича. Був також там Євген Червінський, який після війни у 20-х роках став партнером фірми “Червінський-Захарієвич”. Там ще приєднався зять Захарієвича, інженер Ольґерд Юраш. Тобто ми говоримо про батька і сина Захарієвичів, але контекстуально – про цілу львівську архітектуру дуже славного періоду її історії.
