Глиняна кераміка є унікальним джерелом історичної, етнографічної, культурологічної та соціально-економічної інформації. Саме в предметах побуту найбільш виразно показано зв’язок між повсякденним життям і економічними умовами. Через форму, орнаменти та техніку виготовлення керамічних виробів можна простежити культурні впливи, обмін знаннями та розвиток ремісничих традицій.
Керамічний посуд фірми Івана Левинського можна поділити на такі типологічні групи, а саме:
— для приготування страв і напоїв — кухонний;
— для збирання, зберігання і транспортування продуктів і напоїв;
— для подавання і споживання страв і напоїв, тобто столовий посуд;
— для здійснення обрядів, святковий, тобто виготовлений чи придбаний спеціально для здійснення обряду або підготовки до нього.
Вироби фабрики Івана Левинського рясніють декоративними елементами, адже відомо, що видатний львівський будівничий був великим шанувальником майоліки. Окрім утилітарного призначення, вони виконували важливу декоративну функцію. Посуд з багатим декором зазвичай використовували для святкових застіль, таких як Різдвяна вечеря, Великодній обід, весільні та недільні сімейні трапези, а також для прикрашання інтер’єру.
Коли Іван Левинський розпочинав свою діяльність у керамічному виробництві наприкінці 1880-х років, орнамент відігравав значну роль у культурі Галичини. Побутові предмети щедро прикрашали традиційними народними візерунками і мотивами різних історичних стилів, які були популярні в художній промисловості Австро-Угорської імперії.
Стиль сецесії, який виник на зламі століть, заохочував митців до пошуку нових мотивів і форм, підкреслюючи їх вміння абстрагувати та стилізувати природні форми, а також гармонійно поєднувати декор з конструкцією. Замість копіювання класичних архітектурних прикрас із гіпсових зліпків, що було звичним у художньо-промислових школах, сецесія звернулася до вивчення природних форм місцевої флори та фауни, на основі яких створювалися унікальні візерунки. Елементи дизайну ставали динамічнішими: ось симетрії перетворилася на закручені спіралі, що простягалися по діагоналі форми, а нерівний ритм переплітав вигнуті лінії.
Майстри експериментували з різними стилізаціями, використовуючи образи лілій, кульбаб, будяків, польових квітів, таких як волошки і ромашки. Іноді вони черпали натхнення з східного мистецтва, вибираючи або японську естетику з вільним розташуванням квітучих гілок на білому фоні, або ірано-турецькі мотиви з насиченими кольорами і деталями. Однак продукція відділу гончарства і посуду від самого початку діяльності фірми І. Левинського була зорієнтована на засвоєння елементів та засад національного орнаменту.
Замість античних героїв на формах грецької амфори майстри зображували сцени національного життя, такі як «Похід гуцулів», замінюючи класичні елементи, як йоніки та антемії, на «бахматюкові» дзвіночки та турецькі гвоздики, як це видно на вазі 1899 року майстра з монограмою «S. D.». Популярність рідного мистецтва зростала завдяки просвітницькій діяльності української інтелігенції, а майстри фабрики Левинського продовжували вдосконалювати орнаменти «українського стилю». Іван Левинський активно залучав до цього процесу як керамістів (Еміля Дубраву, Осипа і Миколу Білоскурських, Михайла Галібея, Михайла Лукіяновича, Юрія Лебіщака та інших), так і архітекторів (Олександра Лушпинського, Лева Левинського, Гната Колцуняка).В орнаментах посуду фабрики І. Левинського першого десятиліття XX ст. можна знайти не лише елементи декору народної кераміки, але й мотиви гуцульської різьби по дереву, прославленої виробами династії Шкрібляків, фрагменти багатої геометричними варіаціями народної вишивки, мотиви гуцульського мосяжництва.
Декор кераміки фабрики Івана Левинського увібрали в себе численні елементи народного мистецтва, національного світогляду й етногенезу та зберіг їх у чудових формах, що залишені нащадкам як базовий матеріал для подальшого творчого розвитку.
Джерела: Керамічний код Івана Левинського в естетичному вимірі українця кінця ХІХ — початку ХХ ст. / за ред. А. Клімашевського. Львів : Інститут народознавства НАН України; Харків : Раритети України, 2020. 256 с.; іл. (Серія «Зі скрині часу»)
…
Ceramic Ware of Ivan Levynskyi’s Company: Types and Ornamentation
Clay ceramics are a unique source of historical, ethnographic, cultural, and socio-economic information. Household items vividly demonstrate the connection between daily life and economic conditions. Through the form, ornaments, and production techniques of ceramic items, one can trace cultural influences, knowledge exchange, and the development of craft traditions.
The ceramic ware of Ivan Levynskyi’s company can be divided into the following typological groups:
- For cooking dishes and beverages — kitchenware;
- For collecting, storing, and transporting products and beverages;
- For serving and consuming dishes and beverages, i.e., tableware;
- For performing rituals, festive ware, i.e., made or purchased specifically for carrying out or preparing for a ritual.
The products of Ivan Levynskyi’s factory abound in decorative elements, as it is known that the renowned Lviv architect was a great admirer of majolica. In addition to their utilitarian purpose, these items also served an important decorative function. Richly decorated tableware was typically used for festive feasts such as Christmas Eve, Easter dinner, weddings, and Sunday family meals, as well as for interior decoration.
When Ivan Levynskyi began his activity in ceramic production in the late 1880s, ornamentation played a significant role in the culture of Galicia. Household items were generously decorated with traditional folk patterns and motifs from various historical styles that were popular in the art industry of the Austro-Hungarian Empire.
The Art Nouveau style, which emerged at the turn of the century, encouraged artists to search for new motifs and forms, emphasizing their ability to abstract and stylize natural forms and harmoniously combine decoration with construction. Instead of copying classical architectural decorations from plaster casts, which was common in art-industrial schools, Art Nouveau turned to the study of natural forms of local flora and fauna, based on which unique patterns were created. Design elements became more dynamic: the axis of symmetry transformed into twisted spirals stretching diagonally across the form, and the uneven rhythm intertwined curved lines.
Masters experimented with various stylizations, using images of lilies, dandelions, thistles, and wildflowers like cornflowers and daisies. Sometimes they drew inspiration from Eastern art, choosing either Japanese aesthetics with the free arrangement of blooming branches on a white background or Iranian-Turkish motifs with rich colors and details. However, from the very beginning, the pottery and tableware department of I. Levynskyi’s company was oriented toward assimilating elements and principles of national ornamentation.
Instead of depicting ancient heroes on the forms of Greek amphorae, craftsmen depicted scenes of national life, such as “The Hutsuls’ March,” replacing classical elements like ionic volutes and anthemia with “Bahmatyuk bells” and Turkish carnations, as seen on the vase from 1899 by the master with the monogram “S. D.” The popularity of native art grew thanks to the educational activities of the Ukrainian intelligentsia, and the craftsmen of Levynskyi’s factory continued to perfect ornaments in the “Ukrainian style.” Ivan Levynskyi actively involved both ceramists (Emil Dubrava, Osyp and Mykola Biloskursky, Mykhailo Halibey, Mykhailo Lukiianovych, Yuriy Lebishchak, and others) and architects (Oleksandr Lushpynskyi, Lev Levynskyi, Hnat Koltsunyk) in this process.
In the ornaments of the pottery of I. Levynskyi’s factory from the first decade of the 20th century, one can find not only elements of decor from folk ceramics but also motifs from Hutsul woodcarving, renowned for the works of the Shkrybliak dynasty, fragments of folk embroidery rich in geometric variations, and motifs from Hutsul brass work.
The decor of ceramics from Ivan Levynskyi’s factory absorbed numerous elements of folk art, national worldview, and ethnogenesis, preserving them in exquisite forms left to descendants as fundamental material for further creative development.
Sources: Ceramic code of Ivan Levinsky in the aesthetic dimension of the Ukrainian of the late 19th and early 20th centuries. / edited by A. Klimashevskyi. Lviv: Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine; Kharkiv: Rarities of Ukraine, 2020. 256 p.; fig. (Series “From the Chest of Time”)
