У самому серці Львова, на пл. Шашкевича, 5, стоїть непримітний триповерховий будинок у стилі неокласицизму з елементами сецесії. Уважний спостерігач може одразу здогадатися, що будівля призначена для мистецьких цілей, зокрема – музики, адже на правому фронтоні бічного фасаду вціліло зображення музичного інструмента – кіфари, ще й у формі двох левів, що спинами обернулися один до одного. Сьогодні тут знаходиться Львівський музичний фаховий коледж ім. С. Людкевича. Проте спершу ця будівля мала стати народним театром для української громади Галичини.
Будівництво почалося у 1913 році за проєктом відомого архітектора Івана Левинського, але Перша світова війна і фінансові труднощі призупинили процес. Брак коштів відчувався і під час внутрішнього оформлення будівлі. На першому поверсі одразу запрацювала “Дешева кухня” для української молоді, прибуток від якої йшов на підтримку будівництва театру, а згодом – сплату комунальних послуг.
До оздоблення інтер’єру розписами був запрошений український художник-монументаліст Модест Сосенко, випускник Краківської, Мюнхенської та Паризької академій мистецтв, знаний переважно з розписів церков. Велика і мала зала Музичного товариства – це найбільший світський об’єкт, над яким працював Сосенко, зокрема стіни великої зали вражали складними орнаментами, а плафон прикрашав образ Кобзаря з музами, оточений нотами «Вічного революціонера» Івана Франка.
Модест Сосенко був відомим майстром монументального мистецтва, і його розписи для Музичного товариства ім. Лисенка стали одним із найбільших світських проєктів художника. Його робота тут відзначалася глибокою національною символікою: інтер’єри були оформлені в стилі, що нагадував полтавські народні орнаменти. Зокрема, Сосенко використав мотиви полтавських руж для оформлення стін та вітражів. Ці вітражі, виготовлені краківською фірмою Желенського за проєктом Сосенка, досі збереглися у великій залі. Мотив української культури був присутній у кожній деталі, зокрема на плафоні, де Кобзар був зображений у супроводі трьох муз у народних строях.
Центральною темою розпису стала музика, що відображала зв’язок між народним мистецтвом та українською національною ідентичністю. Плафон прикрашений нотами твору Миколи Лисенка, що символічно з’єднувало музичну спадщину сходу і заходу України. У залі також знаходяться погруддя Тараса Шевченка і Миколи Лисенка, виконані скульптором Григорієм Кузневичем, а по периметру стелі – ряд орнаментальних елементів, які вважаються одними з найкращих робіт Сосенка.
Мати, що пригортає до себе сина і доньку, вважається вільним трактуванням образу Богородиці з Предстоячими. Картини символізують Науку, Любов, Виховання та Народне мистецтво. Кожна з груп зображена в одязі різних етнографічних регіонів: Яворівщина, Полтавщина, Городенщина, звідки походив ініціатор будівництва Володимир Шухевич, та Гуцульщина. Цікавими є і ковані світильники, які нагадують гуцульські свічники-трійці, виконані українським ковалем Михайлом Стефанівським.
Мала зала на третьому поверсі також зберігає частину спадщини художника. Тут Сосенко зобразив Кобзаря, троїстих музик і сопілкарів – сцени з українського народного життя, які художник відтворив за допомогою фотографій. Це були одні з останніх розписів, створених ним перед мобілізацією під час Першої світової війни. На жаль, через війну Сосенко не зміг завершити роботу, і частина фресок була втрачена або замальована, але ті, що збереглися, дають змогу уявити масштаб його таланту.
Сьогодні будівля функціонує як музичний коледж, і доступ до інтер’єрів обмежений, проте час від часу її двері відкривають для відвідувачів. Особливо варто відзначити екскурсії під керівництвом науковиці Роксолани Гавалюк, яка вміло занурює відвідувачів у світ мистецтва й історії цього унікального простору.
A college that was supposed to be a people’s theater, or where to find Sosenko’s last paintings in Lviv
In the very heart of Lviv, at 5 Shashkevych Square, stands an unassuming three-story building in the Neoclassical style with elements of Art Nouveau. A keen observer may immediately guess that the building was intended for artistic purposes, particularly music, as the right pediment of the side facade still bears an image of a musical instrument – a kithara, symbolically framed by two lions facing away from each other. Today, this building houses the S. Lyudkevych Lviv State Music College. However, it was initially intended to be a national theater for the Ukrainian community of Galicia.
Construction began in 1913, designed by the renowned architect Ivan Levynskyi. However, World War I and financial difficulties halted the process. The lack of funds was evident even during the interior decoration of the building. The first floor soon hosted a “Cheap Kitchen” for Ukrainian youth, the proceeds of which supported the theater’s construction and later covered utility costs.
Ukrainian artist and monumental painter Modest Sosenko, a graduate of the Krakow, Munich, and Paris Academies of Fine Arts, was invited to decorate the interior with murals. The large and small halls of the Music Society were the largest secular projects he worked on. The walls of the large hall featured intricate ornamentation, while the ceiling was adorned with an image of Kobzar surrounded by muses, encircled by musical notes from Ivan Franko’s “Eternal Revolutionary.”
Sosenko’s work here was marked by profound national symbolism. The interiors were designed in a style reminiscent of traditional Poltava folk ornaments. Sosenko incorporated motifs of Poltava roses into the wall decorations and stained glass windows. These stained glass windows, created by the Krakow firm of Zhelensky based on Sosenko’s designs, have been preserved in the large hall. The motif of Ukrainian culture was present in every detail, particularly on the ceiling, where Kobzar was depicted alongside three muses dressed in traditional folk attire.
The central theme of the murals was music, reflecting the connection between folk art and Ukrainian national identity. The ceiling was adorned with the musical notes of a work by Mykola Lysenko, symbolically linking the musical heritage of eastern and western Ukraine. In the hall, there are also busts of Taras Shevchenko and Mykola Lysenko, sculpted by Hryhorii Kuznevych, while along the perimeter of the ceiling, a series of ornamental elements are considered among Sosenko’s finest works.
A mother embracing her son and daughter is regarded as a free interpretation of the image of the Virgin Mary with Intercessors. The paintings symbolize Science, Love, Education, and Folk Art. Each group is depicted in the attire of different ethnographic regions: Yavoriv, Poltava, Horodenka (where the initiator of the theater’s construction, Volodymyr Shukhevych, hailed from), and Hutsul regions. Of particular interest are the forged lights reminiscent of Hutsul-style tripodal candle holders, created by Ukrainian blacksmith Mykhailo Stefanivskyi.
The small hall on the third floor also preserves part of Sosenko’s legacy. Here, Sosenko depicted Kobzar, folk musicians, and shepherds – scenes from Ukrainian folk life that he recreated using photographs. These were among the last murals Sosenko completed before being mobilized during World War I. Unfortunately, due to the war, he was unable to finish the work, and part of the frescoes was lost or painted over, though the remaining fragments give a glimpse into the scale of his talent.
Today, the building functions as a music college, and access to the interiors is limited. However, from time to time, the college opens its doors to visitors, with exceptional tours led by scholar Roksolana Havalyuk, who skillfully immerses guests in the world of art and the history of this unique space.
