Вітраж – вид монументального, монументально-декоративного мистецтва, тематична (сюжетна) або декоративна орнаментальна композиція, виконана з прозорого різнобарвного скла і розрахована на візуальне сприйняття на просвіт. Застосовують як заповнення віконних прорізів різних розмірів і форм, окремі панно в перегородках між приміщеннями з різною мірою освітленості, іноді — у дверях, у нішах з підсвіткою тощо. Зазвичай його монтують на металевому каркасі із шматків скла (яке може бути гравірованим чи обробленим хімічним витравлюванням, а також забарвленим у різні кольори) за допомогою свинцевої, олов’яної стрічки, яка заповнює шви між ними.
Додатково на скельцях можна малювати контурними фарбами, що дозволяє зображати дрібні деталі (наприклад, очі). Щоб закріпити контурну фарбу, її вплавляли у скельце в спеціальних вітражних печах.
Особливе місце в мистецтві вітраж посів під час розквіту в архітетурі стилю сецесії. Попередній досвід сприяв удосконаленню технологій створення вітражів. Тоді відмовились від копіювання живопису, і почали створювати унікальні композиції з огляду на специфіку роботи з матеріалами, які використовуються.
Технологія Тіффані
Американський дизайнер Луїс Комфорт Тіффані вдосконалив як виробництво самого скла, так і технологію виготовлення вітражів. Він був власником заводу із виготовлення скла, а також створив нові різновиди скла з кольоровими гамами. Це скло не потребувало додаткової обробки поверхні і після нарізання за лекалами одразу можна починати формувати майбутній вітраж. Натомість свинцю Тіффані використовував перетинки з міді, а готове зображення фіксував олов’яними пайками.
Сецесійні вітражі у Львові
Саме сецесійний рух, який зв’язав мистецтво з сучасним життям і водночас проголосив природу єдиним джерелом творчості, тяжів до художнього втілення динамічної рівноваги у взаємодії між людиною та природою. Сонячне світло стало одним з найвдаліших природних інструментів, який сприяв втіленню їх задумів.
Саме з розквітом сецесії вітражі стали окрасою міської архітектури, адміністративних та громадських будівель, житлових приміщень чи функціональних речей, як, наприклад, ширми, люстри, рекламні вивіски тощо. А одже – невід’ємною частиною повсякдення.
Основним композиційним прийомом стало поєднання рапортно-геометричного членування і додавання поміж нього стилізованих рослинних елементів. Здебільшого це гірлянди з листя та квітів, що звисають (наприклад вітражі на вул. Саксаганського, 7; вул. І. Франка, 77; пл. Григоренка, 3) чи стримана орнаментальна стрічка по периметру (вул. Мушака , 50; вул. Листопадового чину, 8; вул. Горської, 5) , хоча не рідко трапляються вази з квітами (вул. Січових Стрільців, 9; пл. Маланюка, 2,) або медальйони (пл. Соборна, 7). Вітраж стає не просто вікном, а бере на себе функції кольорових акцентів, без яких інтер’єр вже не сприймається як єдине ціле.
Вітражі також стають просто незамінними, адже вони оживляють одноманітність інтер’єру сходових клітин та приховують внутрішні дворики.
Найкращим прикладом такого вирішення є 11-метровий вітраж-ширма за адресою вул. І. Білозіра, 6, що єдиним цілим піднімається на висоту чотирьох поверхів. Композиція цього пейзажу при переході на кожен наступний поверх створює враження підйому від підземного царства через ліс, озеро та гори і аж у хмари до неба.
Іншим цікавим прикладом є кілька вітражів у будинку Львівського радіо (вул.Кн. Романа,6 ). Вони приховують вигляд у внутрішнє подвір’я та шахту ліфта, а декілька знаходяться в стіні між коридором та кабінетами. Це було не лише модерно та естетично, але й економно щодо видатків на штучне освітлення.
Загалом у Львові є понад 50 під’їздів зі скляними стелями. Більшість з них виконані з безбарвного фактурного скла (вул. Богомольця, 8; вул. Зелена, 22; вул. Левицького, 11,13,15; вул. Театральна, 6). Проте не рідко трапляються і поліхромні вітражні стелі (вул. Гоголя, 1; просп. Т. Шевченка, 26; вул. Сербська, 13; вул. І. Вакарчука, 12).
Прикладів таких вітражних плафонів є вдосталь і у Львові. До останньої із перелічених груп, зокрема, належить засклення житлового будинку за адресою вул. Богомольця, 8 ( 1906–1907 рр., арх. Є. Нагірний ). Освітлення сходової клітки у денну пору забезпечує напівовальний сецесійний монохромний плафон, обриси якого повторюють форму сходових маршів. Слід зазначити, що такі засклення максимально гармонізовані із інтер’єром сходової клітки (її формою, художнім металом перил, формою віконних та дверних рам тощо).
Архітектори, за звичай, відразу передбачали місце, розміри та колористичне вирішення вітражів, адже вітраж був та й залишається тим елементом що поєднував внутрішній інтер’єр приміщення та екстер’єр зовнішнього вигляду будівлі. У будь-якому ракурсі з обох сторін огляду він, завдяки своїй активній композицій та яскравості займав ключове місце у будівлі. Проте зараз, у зв’язку з військовим станом та загрозою щоденних ракетних ударів, вітражі захищено та більшість із них недоступні для огляду.
Джерела:
Вітраж–ВУЕ
Шумська М. В. Оздобні засклення як елемент архітектури житлових та адміністративних будівель міста Львова періоду сецесії
Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Львів.: 2004 р.
Фото: Бюро спадщини, із книги “Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття”, пресслужба Львівської міської ради
