Театральне мистецтво ще з античності не залишило байдужим глядачів, захоплює їх та відіграє значну роль у культурному розвитку. У театральних постановках поєднуються чимало видів мистецтва, різні професії та порушуються чимало життєвих тем, що передаються за допомогою акторської гри, яка змушує глядача аналізувати вчинки героїв та співпереживати їм.
Щоб відзначити внесок всіх тих, хто долучається до створення театральних постановок, Міжнародним інститутом театру (International Theatre Institute (ITI), а саме французьким актором Жаном Кокто у 1962 р. було ініційоване святкування Всесвітнього дня театру – щорічно 27 березня. З нагоди цієї нагоди організовуються різноманітні національні та міжнародні театральні заходи.
З нагоди Всесвітнього дня театру, Бюро спадщини розповімо про особливості розвитку театрального мистецтва у Львові у різні періоди.
Зародження театрального мистецтва у Львові. Перші театри.
Одним з осередків культурного життя середньовічного міста були центральні площі. У Львові це пл. Старий ринок та пл. Ринок – саме там відбулися перші театралізовані дійства. Перша документальна згадка про дійства на пл. Ринок сягає у 1583 р. та пов’язана з приїздом до Львова Яна Соліковського, котрого, згідно з папським декретом, призначили архієпископом. Наступною документальною згадкою про виставу просто неба у Львові є театралізоване відтворення у 1611 р. взяття фортеці міста Смоленська. Імітація фортеці була виготовлена з паперу і картону, а навколо неї люди виконували роль оборонців фортеці, а інша частина – нападників. Переможці тричі обійшли пл. Ринок, це супроводжувалось музикою.
Наприкінці XVI ст., на наші землі приходить західноєвропейська релігійна драма та осередком показу вистав стають храми та монастирі Архікатедра, Домініканський монастир, споруди Ставропігійського братства, Єзуїтського колегіуму та Вірменський собор. Найбільше такі театральні дійства поширювались єзуїтами, це були різдвяні постановки з нагоди народження Ісуса, приходу трьох царів. Зображали також Великодні сюжети – Христові муки в страсний тиждень. Спершу такі релігійні дійства відбувались у приміщенні храму, а згодом і на міських площах.
У XVII–XVIII ст. на сучасному пр. Свободи, неподалік пам’ятника Т. Шевченкові, зводили тимчасові дерев’яні театри. Це були місця виступів пантомімів, акробатів, лялькарів.
Перший стаціонарний театр у Львові, відомий з 1776 р. Це був дерев’яний театр за Єзуїтською брамою, тобто на сучасній пл. І. Підкови. Споруда з типовим для театру поділом на яруси, ложі та партер з галереєю. Цей театр проіснував до 1783 р., тоді його розібрали з огляду на технічний стан.
Італійське подвір’я у кам’яниці Корнякта було першим театром у якому продавали квитки, ціна яких варіювалась залежно від близькості до сцени-подіуму та були чітко вказані глядацькі місця.
Зимовий театр
У 1796 р. францисканський костел св. Хреста, який розміщувався на сучасній вул. Театральній було переобладнано під т. зв. Зимовий театр. У 1795 р. відбулась реконструкція під керівництвом львівського архітектора Карла Мерца. Були реконструйовані куліси та бічні галереї, влаштовано приміщення для зберігання декорацій. Під час робіт виявленні решти поховання, які перенесли у костел Єзуїтів, проте за цим місцем закріпилась назва, що тут розважаються “на трунах”. Цей театр проіснував до подій “Весни народів” 1848 р., унаслідок яких будівля була зруйнована.
Зародження національних театрів у Львові
Після приєднання Галичини до Австро-угорської імперії у 1772 р. до Львова з Відня було відправлено театр Геттерсдорфа. Цей театр функціонував у місті майже сто років. Театр спорудили за єзуїтською хвірткою, а головний вхід знаходився із сучасного пр. Свободи. Зала театру була двоярусною із 36 ложами на понад сто місць та партером на дві сотні місць. Вистави були двома мовами польською та німецькою. 18 березня 1842 р., відбулась остання вистава у цьому театрі, оскільки після відкриття театру Скарбека Старий театр, як його тоді називали, перетворили у концертний зал.
У 1780 р. Львів відвідала польська трупа Томи й Аґнеси Трусколявських. Вистави вони грали у парку Яблоновських (район сучасної пл. Петрушевича). Там було споруджено амфітеатр, а на одному із підвищень навколо влаштовано три ряди місць – партер та галерею для жінок. Партер від сцени відділили оркестром. Сцена була поділена на три частини: в центральній частині відбувались вистави, дві бічні частини були покриті дахом і там влаштували гардероб. Проте значного успіху вона не мала та відправилась у Люблін.
Парк Яблонських у часі Крайової рільничо-промислової виставки, 1877 рік
Єврейський театр у Львові почав функціонувати у травні 1889 р. та зображував події з життя ашкеназі – євреїв Центрально-Східної Європи. Перший стаціонарний театр звели у підніжжі Замкової гори, його засновником був хормейстер Якоб Бер Гімпель. Під час першої вистави глядачам була представлена оперетта Авраама Гольдфадена “Шуламіс”. Збережений опис театру за яким сцена була покрита завісою, що спадає. Біля підніжжя сцени розташувався маленький оркестр. Завіса була розписана місцевим художником, який зобразив фігуру жінки з занесеним над головою мечем. Цілком можливо, що ця завіса була підготовлена до вистави “Юдіф та Олоферн”. Позаду партеру розташували амфітеатр, а за ними галерея для глядачів із середніми та малими доходами. Судячи зі згадки амфітеатру, йдеться про критий павільйон, прибудований до харчевні “Під сорокою” з боку двору (сучасна адреса на вул. Замкова, 13).
Український театр у Львові
Початки українського театру у Галичині сягають 30-50-х рр. ХІХ ст. та пов’язаний з діяльністю греко-католицької семінарії і літературного об’єднання “Руська трійця”. Спершу Йосифом Лозинським було видано у 1834 р. збірку обрядових пісень “Руське весілля”, а згодом відбулись публічні вистави українською мовою. Їх започаткував коломийський парох о. Іван Озаркевич, котрий організував аматорську трупу, переробив “Наталку Полтавку” Котляревського представивши її й під назвою “На милування нема силування”. 28 жовтня 1848 р. така вистава відбулась у Львові в одному з осередків духовної семінарії.
Наступний етап у розвитку українського театру в Галичині пов’язаний із діяльністю товариства “Руська бесіда”. Саме Левові Трещаківському належить ідея створити постійний театр. Проєкт взявся реалізовувати Юліан Лаврівський, його зусиллями у товаристві створено відділ, який займався пошуком матеріальних ресурсів для театру. Після цього, у січні 1864 р., з Житомира було запрошено Омеляна Бачинського з дружиною Теофілією, котрі стали першими професійними акторами новоствореного театру. Театр відкрили 29 березня 1864 р. показом вистави “Маруся”. Теофілія Бачинська виконала роль Марусі, вистава мала шалений успіх у місті. Перший театральний сезон тривав з березня до липня, загалом відбулось 22 вистави серед них “Сватання на Гончарівці”, “Наталка Полтавка”, “Назар Стодоля” та ін.
Театр у такому вигляді проіснував до жовтня 1865 р., а тоді частково занепав, Бачинський переїхав у Стрий, а згодом на Поділля. Упродовж 1874-1880 рр. театром керувала Теофілія Романович (Рожанковська). Вона запросила на галицьку сцену у 1875 р. Марка Кропивницького.
У залі “Фрозін” у Львові в 1889 р. відзначали 25-річчя театру. Як і 25 років тому на сцені демонстрували виставу “Маруся”, зі сцени українських театралів вітали польські колеги та бажали якнайшвидше звести власне приміщення театру у Львові.
У перших десятиліттях ХХ ст. у репертуар театру було введено оперні вистави. Перед Першою світовою війною директором театру був Роман Сірецький, проте потрапивши на фронт – загинув. У 1922 р. була невдала спроба відродити театр.
Після Листопадових подій на вул. Оссолінських почав діяти “Театр водевілів”, основу якого склали актори Великого міського театру і довоєнних кабаре.
У часи Першої світової війни театр перейменований на Фронтовий театр Малопольського відділення армії добровольців та готувався до виїзду на фронт. На цей час у репертуарі театру було спеціально написане у зв’язку з більшовицькою війною ревю Збєжховского “Не дамось!” (Nie damy siе).
Спорудження будівлі українського театру у Львові
Думка про будівництво постійного українського театру у Львові виникла ще у 1886 р., але реалізувати першочерговий задум не вдалось. Це питання знову порушили на поч. ХХ ст., бюро Германа Гельмера і Фердінанда Фельнера (Büro Fellner & Helmer) у Відні презентували у 1905 р. проєкт майбутнього театру.
Постановою сейму від 31 січня 1910 р. були видані субвенції на будову українського театру. Договір на будівництво було укладено із віденською фірмою Фельнер і Гельмер. Майбутній театр мав вміщувати 900-1000 осіб, а сума будівництва складала 800.000 корон. Одним із джерел фінансування майбутнього будівництва театру були т. зв. “цеголки на будову”. Це листівки із зображенням театру, які розповсюджували за певною вартістю, а кошти були спрямовані у фонд.
Проєкт подали для оцінки Сильвестру Гавришкевичу та Іванові Левинському, котрі не затвердили його. Левинський пропонував проєкт, щоб обабіч сцени влаштувати приміщення для хорової діяльності. У результаті затвердили проєкт Левинського.
Крім цього, розглядалась можливість купівлі уже готової споруди спільно з Музичним товариством ім. М. Лисенка та ремісничим Товариством “Зоря” у межах сучасних вулиць Театральної та Лесі Українки. Жоден із цих варіантів не був реалізований. У 1913 р. втілили інший проєкт – звели будівлю для Музичного товариства ім. М. Лисенка.
Знакові театральні споруди, що збереглись до наших днів
Театр графа Станіслава Скарбека збудували на ділянці, де раніше стояв Низький замок. Цю територію у 1783 р. австрійський імператор Йосиф ІІ подарував громаді для облаштування загальноміської споруди. Будівництво тривало упродовж 1836-1842 рр., після завершення театр був третім за розміром театр Європи. Театр містив 1460 місць, 54 ложі та оркестрову яму на 40 музикантів. Урочисте відкриття театру відбулося 28 березня 1842 р. твором “Життя як сон” драматурга Ф. Грільпарцера. Упродовж 1900-1939 рр. у будівлі функціонувала філармонія, а згодом – кінотеатр. З 1944 р. і до тепер у цьому приміщенні працює трупа театру імені Марії Заньковецької.
12 липня 1895 р. у Львові оголосили конкурс на побудову Великого міського театру. На конкурс надійшло лише два проєкти – архітекторів Зиґмунта Ґорґолевського та Яна Завейського. Переміг проєкт “Ludendo monet” Зиґмунта Ґорґолевського у стилі неоренесансу та необароко з елементами модерну.
Його реалізовували упродовж 1897–1900 рр. і задля цього змінили русло р. Полтва. Глядацький зал має форму ліри і розрахований приблизно на одну тисячу осіб. Над декором глядацької зали працював львівський маляр Станіслав Рейхан, який створив плафон із зображенням “Тріумф Слави”, що знаходиться над оркестром. Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 р., тоді презентували лірико-драматичну оперу “Янек” Владислава Желенського, яка зображала життя карпатських верховинців.
Текст: Юлія Свищ, Бюро спадщини
Фото: Бюро спадщини, світлини архіву Фотографії старого Львова.
