Цього літа Львів перетворився на майданчик зустрічі для майже тридцяти молодих реставраторів, студентів і випускників мистецьких та архітектурних вишів з усієї України – від Харкова й Одеси до Києва та Львова. Ми зібрали їхні враження, думки й емоції, адже саме вони найкраще передають атмосферу цієї школи.
«За цей тиждень вкотре переконалась, що навіть маленьке втручання може мати велику вагу. І що реставрація – це завжди командна робота», – зізнається одна з учасниць, Катерина.
Марія додає: «Реставрація – це не лише техніка й кропітка праця. Це спосіб відкрити для себе культуру міста, його мистецтво. Для мене Львів став відкриттям: сецесія у під’їздах, шар за шаром розкриті розписи… – відчуття, що торкаєшся справжнього серця міста».
Для багатьох ці дні стали часом особистої підтримки та відновлення сил. Хтось повернувся додому на Харківщину під обстріли, але у Львові відчув безпеку:
«Цей тиждень практики, лекції з реставрації дуже важливі в період війни. Це була можливість хоч трохи відпочити від ситуації, яка вдома. От буквально вчора приїхав додому, і знову страшні обстріли».
Багато учасників згадували про цінність безпосереднього контакту з культурними пам’ятками:
«Я мала змогу вживу побачити неймовірні розписи доби сецесії, доторкнутися до оригінальних творів. Як для реставратора живопису, це був надзвичайно важливий досвід. Було цікаво порівнювати підходи різних шкіл і відчувати, що ми працюємо над спільною справою».
Один із учасників відзначає:
«Спілкуючись із людьми, розумієш, що дехто бачить у будівлі лише приватні квадратні метри. Але коли вони спостерігають, як оживає орнамент, поступово з’являється гордість за місце, де живуть. Це доводить: реставрація змінює не лише камінь чи фарбу – вона змінює ставлення».
Літня школа у Львові стала можливою завдяки реалізації міжнародного проєкту «Ар-нуво як Нова Євроутопія. Як минуле може бути мостом до сталого майбутнього», що фінансується програмою Creative Europe у співпраці з партнерами з мережі Réseau Art Nouveau Network (RANN). Проєкт має на меті дослідження й популяризацію спадщини ар-нуво, її сучасне переосмислення крізь призму сталого розвитку та створення нових освітніх і культурних можливостей для молодих фахівців у різних країнах Європи, включно з Україною.
Для міста це особливо важливо. Реставрація перестає бути лише справою фахівців – вона стає спільною цінністю громади. А молоді реставратори – це ті, хто в майбутньому формуватиме нове бачення охорони спадщини, поєднуючи науку, мистецтво і громадську свідомість.
Літня школа реставрації у Львові стала нагодою не лише здобути знання, а й пережити справжній досвід співтворення з містом. Вона показала, що спадщина – це не застиглий музейний експонат, а живий організм, який можна відновлювати і берегти. А ще – що любов до Львова починається з деталей: кам’яної квітки, відновленого обличчя маскарона чи кольорового розпису в під’їзді.
Саме у цих деталях – пам’ять, і саме завдяки таким проектам ця пам’ять продовжує жити.
