У День Незалежності ми говоримо про державу, яку Україна відновила 24 серпня 1991 року. Та шлях до цієї дати вимірюється не лише десятиліттями боротьби — він позначений іменами, могилами та місцями пам’яті тих, хто задовго до нас відстоював право українців на власну державу. Одне з таких місць у Львові — Меморіал воїнів Легіону Українських Січових Стрільців і Галицької армії на полях №38 та 38а Янівського цвинтаря.
Сьогодні тут — сотні впорядкованих поховань і ряди характерних хрестів, поміж яких проходять алеї меморіалу. Та історія цього місця далеко не спокійна. У ній — боротьба за українську державність, спроба зберегти пам’ять про її захисників, цілеспрямоване нищення поховань у радянський час і, зрештою, повернення цього некрополя із забуття. Сам Янівський цвинтар відкрили у Львові 1888 року. На його території з часом постали військові поховання різних періодів, а поля №38 та 38а стали одним із найважливіших місць української військової пам’яті у місті.
На полях №38 і 38а розташований Меморіал воїнів Легіону Українських Січових Стрільців та Галицької армії. Тут спочивають українські військові, які загинули під час Першої світової війни та польсько-української війни 1918–1919 років. У публікаціях про Янівський цвинтар зазначається, що меморіал сформували у 1930-х роках, а сюди перепоховали майже тисячу вояків, які до того спочивали у різних місцях Львова та в інших населених пунктах. Це важлива деталь історії меморіалу. Він виник не просто як ділянка кладовища, а як простір, у якому українська громада намагалася зібрати й зберегти пам’ять про покоління військових, що воювало в один із ключових періодів українських визвольних змагань початку ХХ століття.
Українські Січові Стрільці постали 1914 року. Вони були українським військовим формуванням у складі австро-угорської армії, воювали, зокрема, на Галицькому фронті та в Карпатах. Згодом традиція українського стрілецтва стала важливою складовою подальшої боротьби за українську державність. Тож поховання на Янівському цвинтарі — це водночас пам’ять про різні етапи української військової історії початку ХХ століття.
Меморіал пов’язаний не лише із сотнями військових, чиї надгробки утворюють його впізнаваний ансамбль. Поруч похований Мирон Тарнавський — генерал Української Галицької армії та її Начальний вождь. Поруч також розташоване поховання Костя Левицького — одного з провідних українських державних діячів та глави уряду Західноукраїнської Народної Республіки. Тут спочиває і Василь Бень — підполковник Армії УНР та ад’ютант Симона Петлюри. Його могилу віднайшли під час відновлення стрілецького меморіалу, а у 1994 році Василя Беня перепоховали поруч із Мироном Тарнавським. Таким чином, цей невеликий простір Янівського цвинтаря поєднує історії Українських Січових Стрільців, Галицької армії, Західноукраїнської Народної Республіки та Армії Української Народної Республіки. Це фактично зріз української боротьби за державність першої половини ХХ століття, закарбований у похованнях.
Однією з найтрагічніших сторінок історії цього місця став 1971 рік. Тоді меморіал зазнав цілеспрямованого нищення. Стрілецькі могили зрівнювали із землею бульдозерами. Надмогильні хрести нищили, а частину їх використали для мощення доріг. На території колишніх військових поховань здійснювали нові захоронення. Це було більше, ніж фізичне руйнування кладовища. Знищували місце, яке нагадувало про українське військо, про власну традицію державності, про людей, котрі воювали під українськими знаменами задовго до відновлення незалежності 1991 року. Могили можна було зрівняти із землею. Хрести — розбити. На їхньому місці можна було створити нові поховання. Але сама пам’ять про це місце не зникла.
Надзвичайно промовистою стала історія, що відбулася вже наприкінці існування Радянського Союзу. У лютому 1990 року члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібралися у Львові в районі тодішньої вул. Суворова — нині вул. Сахарова. Вони шукали та відкопували фрагменти знищених надмогильних хрестів Січових Стрільців і воїнів УГА з Янівського та частково Личаківського цвинтарів. Збереглися фотографії цієї акції. Ці світлини сьогодні мають особливе значення. Люди буквально повертали із землі матеріальні свідчення української пам’яті, яку десятиліттями намагалися стерти. Наприкінці 1990-х, коли меморіальний комплекс на Янівському цвинтарі вже було відновлено, уламки знайдених хрестів використали у пам’ятній композиції у верхній частині меморіалу — як нагадування про його знищення. Тому цей меморіал сьогодні розповідає одразу дві історії. Перша — про людей, які боролися за Україну. Друга — про боротьбу вже за пам’ять про цих людей.
Відродити військовий меморіал вдалося вже після відновлення української незалежності. Наприкінці 1990-х років комплекс було відновлено. Джерела про Янівський цвинтар датують відновлення меморіалу 1997–1999 роками. На місце повернули стрілецькі поховання, відновили простір військового некрополя, який у радянський період намагалися фактично викреслити з міського ландшафту. І в цьому є особлива символічність. Те, що було знищене в бездержавній Україні, почали повертати вже у незалежній державі. Меморіал знову став місцем, куди можна прийти, прочитати імена, побачити ряди поховань, запалити лампадку і зрозуміти: українська незалежність не почалася у 1991 році з чистого аркуша. До неї були покоління людей, які за неї воювали.
Відновлення меморіалу наприкінці ХХ століття не означало завершення роботи з його збереження. У 2025 році на Янівському цвинтарі розпочалася реставрація металевої огорожі меморіалу. Її стан погіршився через корозію та багаторічне нашарування фарби без належного очищення поверхні. Меморіал оточують 53 секції металевої огорожі, які потребували капітального відновлення. Роботи фінансував благодійний фонд «Pro Memoria», а організаційне сприяння надавало ЛКП «Муніципальна обрядова служба», на балансі якого перебуває Янівський цвинтар. Для реставрації секції демонтували та перевозили до майстерні, очищали від старих нашарувань фарби, проводили антикорозійну обробку та використовували порошкове фарбування для захисту металу. Ця робота — вже інший етап історії меморіалу. Колись його доводилося рятувати від навмисного знищення. Сьогодні наше завдання — не дозволити часу зруйнувати те, що вдалося повернути.
День Незалежності — це не лише дата у календарі й не тільки історія 24 серпня 1991 року. Незалежність має значно довшу історію. Її творили люди, які у різні десятиліття мали різні мундири, різні військові звання та різні життєві історії, але були частиною українського прагнення до власної держави. Саме тому меморіали на зразок того, що розташований на полях №38 та 38а Янівського цвинтаря, мають значення далеко за межами некрополя. Вони роблять історію конкретною. Перед нами вже не просто назви військових формацій чи дати з підручника. Перед нами — ряди могил. Імена. Люди, які жили у Львові, воювали, були поранені, гинули, помирали далеко від дому, а потім поверталися сюди бодай у вигляді перепоховань. Поруч із ними — командувач Української Галицької армії, очільник уряду ЗУНР, старшина Армії УНР. Усе це в одному місці.
Сьогодні Меморіал Українських Січових Стрільців і Галицької армії на Янівському цвинтарі — це сотні поховань, але водночас значно більше. Це пам’ять про тих, хто боровся. Пам’ять про тих, хто після них намагався зберегти їхні могили. Пам’ять про цілеспрямоване нищення українського військового некрополя у радянський період. І пам’ять про людей, які наприкінці 1980-х — на початку 1990-х почали буквально відкопувати знищені хрести та повертати суспільству забуті сторінки власної історії. Історія цього місця особливо промовиста сьогодні.
Запрошуємо львів’ян та гостей міста відвідати Меморіал Українських Січових Стрільців і Галицької армії на полях №38 та 38а Янівського цвинтаря. Варто пройти між рядами стрілецьких поховань. Зупинитися біля могил Мирона Тарнавського, Костя Левицького та Василя Беня. Побачити меморіал, який пережив знищення і був повернений Україні.
Бо незалежність має свою історію. Має свої імена. Має свої могили.
І поки ми їх пам’ятаємо — ми розуміємо ціну держави, яку сьогодні захищаємо.
Сьогодні справу збереження історичної пам’яті продовжує благодійний фонд «Про пам’ять» (Pro Memoria). Його команда займається пошуком, дослідженням, очищенням, реставрацією та відновленням місць поховань людей, які залишили помітний слід в українській історії, культурі, мистецтві й науці, а також боролися за українську державність та національну ідентичність. Серед реалізованих ініціатив фонду — дослідження Янівського цвинтаря, відновлення поховань українських діячів та реставрація огорожі Меморіалу Українських Січових Стрільців. Фонд також працював із похованнями та пам’ятними об’єктами на Янівському, Голосківському й інших львівських цвинтарях.
У цьому є особлива історична тяглість: майже сто років тому українська громада об’єднувалася, щоб опікуватися військовими похованнями, а сьогодні цю справу продовжують благодійники, дослідники та волонтери.
Для тих, хто хоче допомогти у відновленні поховань на Янівському цвинтарі, реквізити благодійного фонду «Про пам’ять»:
Код отримувача 45072379
Рахунок отримувача
UA673052990000026009031028992
Назва банку АТ КБ «Приватбанк»
Або
Інформаційна довідка: Ігор Мончук
