У другій половині XIX століття у Львові розпочався новий етап в оформленні інтер’єру та екстер’єру будинків. Замість традиційного дерев’яного, кам’яного або цегляного покриття підлоги, з’явилися керамічні плитки, які швидко завоювали популярність. Різнобарвні плитки стали невід’ємною частиною архітектури міста. У новому матеріалі ми розглянемо, як у Львові виникли фабрики з виробництва кахлів, походження цих технологій, та які особливості виготовлення кераміки в цьому регіоні.
Виробництво кахлів у Європі
Кахельні плитки спочатку стали популярними в Англії, а згодом і в континентальній Європі. Однією з найвідоміших фірм, яка виготовляла кахлі, була Villeroy & Boch, що працює і до сьогодні. Її продукція була популярною по всій Європі, і термін “метлахські плитки” походить від Меттлаху в Лотарингії, де розташовано головне підприємство.
Спочатку Австро-Угорщина, до якої належав Львів, компенсувала потреби у керамічних виробах через імпорт з Англії та Німеччини. Відкриття фабрики Шхаттау у Моравії у 1873 році забезпечило виробництво клінкеру для мощення вулиць. З часом виробництво поширилося на сучасні території Чехії, Угорщини та інших країн, що вплинуло на розвиток керамічної галузі у Галичині. Перші фабрики у Львові почали працювати лише наприкінці XIX століття.
Кахельні підприємства Львова
Серед перших керамічних підприємств Львова варто згадати фабрику Івана Левинського. У 1888 році він заснував фабрику на вул. Крижовій (сучасна вул. Генерала Чупринки, 58), а у 1891 році – нову керамічну фабрику на Янівській рогатці. Його підприємство виготовляло близько 10 тисяч квадратних метрів плиток на рік.
Фабрика на Кастелівці, заснована Іваном Левинським, спочатку мала лише 5 працівників, а до 1894 року їх кількість зросла до 25. Фабрика виготовляла широкий асортимент керамічних виробів, включаючи облицювальні плитки та архітектурні деталі. Вироби демонструвалися на виставках у 1892 та 1894 роках.
Менш відомою сучасному загалу є фабрика Берла Нойвонера та Філіпа Вальдмана на Снопкові (сучасна вул. Стуса, 25). На початку XX століття вона була популярна за якість своєї продукції. Фабрика виготовляла цегли під марками “Waldman”, “Neuwohner” і “B.N.”, а під час радянського періоду – “ЛЬВ-2”.
Фірма братів Мунд, заснована в 1898 році, також залишила значний слід в історії львівської кераміки. Брати Мунд, Мауріцій, Якуб та Ігнацій, почали свою діяльність з крамнички на вул. Сикстутській (сучасна вул. Дорошенка, 23). Їх плитки прикрашали стіни і підлоги львівських будинків, включаючи відомий “Майоліка Хаус” на вул. Курбаса, 5.
Наприкінці ХІХ ст., у 1896 р., підприємець Генрик Ебер заснував, за сучасною адресою вул. Гребінки, 10 Технічне підприємство і заклад постачання всіх будівельних матеріалів. Пізніше це підприємство функціонувало за сучасною адресою вул. Листопадового Чину, 5.
Наприкінці ХІХ ст., у 1896 р., Генрик Ебер заснував Технічне підприємство та заклад постачання будівельних матеріалів за сучасною адресою вул. Гребінки, 10 (пізніше – вул. Листопадового Чину, 5). Фірма виготовляла квадратні та прямокутні плитки темно-коричневого чи кольору морської хвилі з написом “Przedsiębiorstwo Henryka Ebera we Lwowie”.
З Ебером співпрацював Ітамер Гірштрітт, який займався укладанням плитки й виробляв фірмові кахлі з написом “Itamer Hirschtritt Lwów”.
Ще однією відомою фірмою була Wyrób Rakownicki (RAKO), заснована у 1883 р. У Львові збереглася плитка цієї компанії на вул. Гнатюка, 8. Вони також виготовляли предмети повсякденного вжитку.
У 1909 р. Генрик Браттель і Юзеф Де Цет заснували фірму Brattel i De Cet, яка виготовляла бетонні вироби, облицювальні кахлі та плитку в техніці тераццо. У Львові діяли також філії фірм L.&G.Kaden і Hardtmuth, які займалися виробництвом цегли, кахлів і посуду.
Також у Львові було відкрито декілька філій популярних у Польщі та Чехії підприємств з виготовлення плитки, а саме: L.&G.Kaden – фірма Людвіка і Густава Каденів, яка стала відомою завдяки великій кількості контрактів на облицювання громадських приміщень. Hardtmuth – у Львові діяла філія цієї фірми – “L.&C.Hardtmuth Tow. Akc. we Wiedniu Filja we Lwowe” за адресою просп. Шевченка, 16. На підприємстві видобували глину та виготовляли цеглу, кахель та посуд. Крім кахельних печей цієї фірми у Львові збережено фірмові кахлі з написом “Hardtmuth SPA Lwów”.
Технологія створення керамічної плитки
Метласька плитка набула поширення в архітектурі Львова наприкінці ХІХ ст., бо мала низку переваг, а саме була міцним облицювальним матеріалом, на якому не залишаються подряпини та вм’ятини. Також цей матеріал мав високу стійкість до хімічних речовин, вологи та перепаду температур. Метласька плитка не змінювала колір після випалу. Вони мали одноколірну або декоровану поверхню та два шари — верхній тонкий шар декорації та нижній більш міцний, конструктивний і однорідний шар.
На фабриці І. Левинського у виробництві плиток для підлоги використовували тугоплавкі та вогнетривкі глини, що мали пластичність, однорідний склад, низьку температуру та інтервал спікання не менше 200 °C. Збережені до сьогодні плитки в архітектурі Львова мають щільну субстанцію, площини без деформацій, у випаленій масі відсутні плями, виплавки та вкраплення. Вироби фабрики І. Левинського витримували жорстку конкуренцію на львівському ринку серед чималої кількості конкурентів, зокрема виробників з Чехії тощо.
Цікаво, що в Австро-Угорській імперії діяв закон, що стосувався плагіату – якщо виробу понад п’ятнадцять років, то його можна використовувати без зазначення авторства, чим і користувались львівські промисловці. Наприклад, підприємці фірм Bracia Mund та Henryk Eber їздили потягом до Відня на базар, де купували оригінальні вироби. Потім вказували, що вони виготовлені на найкращих фабриках Відня чи на інших регіонах Австро-Угорської імперії.
Щоб виготовити керамічну плитку спершу потрібно подрібнити усі необхідні складники та висипати їх у форму, яку потім помістити під прес. Наступним етапом було нанесення різноманітних орнаментів на плитку. Для цього використовували трафарети, які заповнювали кольоровими випаленими глиняно-порцеляновими порошками. Далі цю заготовку поміщали під прес, попередньо забравши трафарети, та випалювали при температурі понад 1200 °C.
Далі, для того, щоб надати більш естетичного вигляду та отримати т.зв. майоліку – плитку покриту непрозорою емаллю, що виготовлена з піску, свинцю та олова. Найголовнішим елементом для утворення скляної поверхні був кремнезем. Готовий виріб покривали кольоровою свинцевою глазур’ю, відставляли для висихання і випалювали ще раз при температурі 900–1100 °C.
Виготовлення плиток – багатоетапний процес, що потребував високої майстерності малювання. Зазвичай виготовляли одноколірні та багатоколірні плитки з рослинним та геометричним орнаментом. Їх чимало збережено на фасадах львівських кам’яниць.
За ініціативи Івана Левинського при Вищій політехнічній школі у Львові було створено “Крайову керамічну дослідну станцію”, де напрацьовували техніки та технології, аналізували хімічний склад керамічних виробів. Завдяки вдосконаленню технологій створили декоративну кераміку для будинку, вирішеного в неороманському стилі, запроєктованого архітектором Юліаном Захарієвичем у 1889–1890 рр. на вул. Листопадового Чину, 11, бурси «Народний дім» на вул. Лисенка, 14, вілли Дзівінського на вул.Чупринки, 21, житлового будинку на вул. Чупринки, 11-а тощо.
Крім цього, для пропагування цінності керамічних виробів у 1907 р. за кураторством Івана Левинського було створено “Руський керамічний гурток”, де українські інженери, хіміки та мистці вдосконалювали майстерність. На базі фабрики кераміки Іван Левинський заснував курси для зовнішніх слухачів, після завершення яких вони могли відкривати власні майстерні.
Перша світова війна негативно вплинула на всю промисловість краю й зокрема у галузь керамічного виробництва Галичини. Частина керамічних закладів була знищена у результаті воєнних дій, інші не витримали викликаної війною кризи та припинили існувати. Утрималася тільки фірма братів Мунд та підприємство Івана Левинського. Проте криза кінця 1929 р. спричинила занепад та припинення існування останнього. Після 1930 р. також припиняє існування фірма Brattel & DeCet, яка на вул. Зеленій, 73 виробляла плитку для підлоги, вона вже не згадується у довідниках.
Певний час у 20–30-х рр. у Львові продажем та інсталяцією плиток займалася спілка “Кондратовський і Мастальський”. Але на той час змінилися естетичні орієнтири. Плитки з кольоровим орнаментом виходять з моди. Підлоги укладаються з гладких одноколірних плиток; іноді на світлому тлі з темних плиток викладають прості геометричні орнаменти.
Завдяки різноманітності виробників у будинках Львова було зосереджено кілька сотень зразків орнаментальних плиток як місцевого виробництва, так і завезених з Австрії, Чехії, Німеччини, Угорщини тощо. Таким чином, утворено своєрідну колекцію метлахських плиток, яка у значних масштабах збережена до сьогодні і яку треба цінувати.
Джерела та література:
Lviv’s Antique Decorative Floor Tiles Джерело: forgottengalicia
Bracia Mund: How Three Brothers Brought Beauty to Lviv’s Vestibules Джерело: forgottengalicia
Софія ЛЕГІН, 10 виробників кахлів довоєнного Львова Джерело: Фотографії старого Львова
Андрій РОЮК Крайова фабрика кахлевих печей, що перемогла час Джерело:
Павло Ґранкін, Олесь Нога, Керамічні килими львівських під’їздів, Статті (1996—2007). — Львів: Центр Європи, 2010.
Фотографії: forgottengalicia, Бюро спадщини, Фотографії старого Львова, kremsagram
