26 вересня 2025 року Офіс охорони культурної спадщини та ЛКП “Бюро спадщини” презентували приклади збереження історичного середовища Львова в рамках циклу зустрічей “Living with…”. Та це не єдина українська присутність у садах Бієнале.
Венеційська бієнале – значно більше ніж подія. Це відповідь сотнів митців, архітекторів та дослідників на зміни у цьому примхливому світі. У химерно-мистецький, а іноді і прагматичний спосіб, вони декларують те, що турбує сучасного свідомого мешканця Світу – екологія, толерантність, зміни у суспільстві та екзистенційні питання “ким я є у цьому світі та як мені співіснувати з усім, що оточує?”.
Глибше це питання досліджують у французькому павільйоні, ставлячи тему для дискусії “Vivre avec / Жити з”. Тематика зосереджена на здатності архітектури вирішувати глобальні проблеми, такі як зміна клімату, конфлікти та нестабільність, використовуючи поєднання природного, людського та штучного інтелекту. Ключовою локацією є постійний павільйон Франції. Цього разу авторами концепції та наповнення є агентство Jakob+Macfarlane, представлене архітекторами Домініком Якобом та Бренданом Макфарлейном , у співпраці з Martin Duplantier Architects та Eric Daniel Lacombe EDL.
“Vivre avec / Жити з” – це тимчасова легка конструкція, побудована з перероблених матеріалів, розташована на території Французького павільйону , який зараз реконструюється. Розроблена як інклюзивний та інтерактивний простір, вона функціонує як виставковий майданчик, місце зустрічі та дискусійний форум, що включає внески як французьких, так і міжнародних архітектурних шкіл. Виставку також супроводжує каталог та різноманітна програма конференцій та заходів.
До експозиції ввійшло кілька проектів з України. Серед них “Атлас шкіл України” – проект, що досліджує розвиток української школи від часів Київської Русі до сучасних підземних шкіл, які будують біля фронту. Проект представлений лише як анонс, але головний акцент вже доступний для огляду – карта з пошкодженими чи знищеними від початку повномасштабного вторгнення школами. Гірке нагадування про те, що українська освіта є такою ж ціллю для ворога. Інші проекти: “Стратегія Ізюму. Дизайнерський код. Візія” (як і Атлас, розроблений групою українських архітекторів під керівництвом Мартіна Дюплантьє) та “Інтегроване бачення річки Дніпро”, “Візія відбудови Маріуполя” (за авторством “РОЗКВІТ”) також звертаються до лиха, заподіяного збройною агресією російської федерації. Зруйнована дамба Каховської ГЕС і зміна цілої екосистеми українського Півдня, стертий на попіл Маріуполь, місто Ізюм, котре зазнало жахіть окупації. До слова, месьє Дюплантьє не тільки працевлаштовує українців, які переїхали у Францію, не тільки продовжує опікуватися офісом у Києві, а є добрим другом України.
До речі, тематика воєнних руйнувань українських міст, складність облаштування проживання внутрішньо переміщених осіб, створення комфортної урбаністичної інфраструктури, відбудова пошкоджених житлових масивів – свої акценти ознакував Олег Дроздов, архітектор та засновник Харківської школи архітектури.
До експозиції ввійшло кілька проектів з України. Серед них “Атлас шкіл України” – проект, що досліджує розвиток української школи від часів Київської Русі до сучасних підземних шкіл, які будують біля фронту. Проект представлений лише як анонс, але головний акцент вже доступний для огляду – карта з пошкодженими чи знищеними від початку повномасштабного вторгнення школами. Гірке нагадування про те, що українська освіта є такою ж ціллю для ворога. Інші проекти: “Стратегія Ізюму. Дизайнерський код. Візія” (як і Атлас, розроблений групою українських архітекторів під керівництвом Мартіна Дюплантьє) та “Інтегроване бачення річки Дніпро”, “Візія відбудови Маріуполя” (за авторством “РОЗКВІТ”) також звертаються до лиха, заподіяного збройною агресією російської федерації. Зруйнована дамба Каховської ГЕС і зміна цілої екосистеми українського Півдня, стертий на попіл Маріуполь, місто Ізюм, котре зазнало жахіть окупації. До слова, месьє Дюплантьє не тільки працевлаштовує українців, які переїхали у Францію, не тільки продовжує опікуватися офісом у Києві, а є добрим другом України.
До речі, тематика воєнних руйнувань українських міст, складність облаштування проживання внутрішньо переміщених осіб, створення комфортної урбаністичної інфраструктури, відбудова пошкоджених житлових масивів – свої акценти ознакував Олег Дроздов, архітектор та засновник Харківської школи архітектури.
Культурна спадщина, яка теж зазнає руйнувань, стала частинкою дискусії “Vivre avec / Жити з”.
Презентація Львова у цьому сегменті сфокусована над тим, щоб показати, як ми працюємо з реаліями життя в Україні. Розповіли про відбудову пошкоджених пам’яток, те, як дедалі більше проектів стало можливими за кошти донорів та благочинців, те, як працюють правила щодо вигляду літніх майданчиків та вигляду вивісок.
Розмірковуючи про цю подію, я усвідомила, що участь у подіях такого формату для мене особливо важлива, адже це відмінна нагода демонструвати красу і силу нашої країни. Так ми формуємо наш образ не тільки серед керівництва міжнародних держав, а й серед наших колег і друзів. Україна є такою ж частиною європейського культурного простору.
Як і минулого разу, на реставраційній виставці у Феррарі, багато співрозмовників збентежені тим, що у воюючій країні можуть продовжуватися реставраційні проєкти. У 2025 році, на четвертому році війни. Просто це ми знаємо, що війна не за територію чи підкорення, а за цілковите знищення нас як нації, до останньої цеглини. Тому культурна спадщина важлива для нас. Але цю істину ще потрібно доносити світу.
Стефанія Топилко для Бюро спадщини
International Promotion: A piece of Ukraine in the French Pavilion at the Venice Biennale
On September 26, 2025, the Office for the Protection of Cultural Heritage and the Lviv Heritage Bureau presented examples of preserving Lviv’s historical environment as part of the “Living with…” discussion series. Yet this was not the only Ukrainian presence in the Biennale Gardens.
The Venice Biennale is much more than an event – it is the collective response of hundreds of artists, architects, and researchers to the changes of this capricious world. In a whimsical, artistic, and sometimes pragmatic way, they articulate what concerns the conscious citizen today: ecology, tolerance, social transformation, and the existential question, “Who am I in this world, and how can I coexist with everything that surrounds me?”
The French Pavilion explores this question further, offering the theme “Vivre avec / Living with.” Its curators focus on architecture’s ability to respond to global challenges – climate change, conflict, and instability – through the interplay of natural, human, and artificial intelligence. The permanent French Pavilion serves as the key location this year, with the concept and content developed by Jakob+Macfarlane Architects (Dominique Jakob and Brendan MacFarlane) in collaboration with Martin Duplantier Architects and Eric Daniel Lacombe EDL.
“Vivre avec / Living with” takes the form of a temporary lightweight structure built from recycled materials on the grounds of the French Pavilion, currently under reconstruction. Designed as an inclusive and interactive space, it functions as an exhibition venue, meeting point, and discussion forum, featuring contributions from both French and international architecture schools. The exhibition is accompanied by a catalog and a rich program of conferences and events.
Several Ukrainian projects were featured in the exhibition. Among them – “Atlas of Ukrainian Schools,” a project exploring the development of Ukrainian education from the Kyivan Rus’ period to modern underground schools built near the frontline. Presented as a preview, it already highlights a crucial element – a map showing schools damaged or destroyed since the beginning of the full-scale invasion. A bitter reminder that Ukrainian education itself has become a target.
Other projects — “Izium Strategy. Design Code. Vision” (like the Atlas, developed by a group of Ukrainian architects under the guidance of Martin Duplantier), “Integrated Vision of the Dnipro River,” and “Rebuilding Vision for Mariupol” (by ROЗKVIT) — also address the devastation caused by russian armed aggression. The destroyed Kakhovka dam, the transformed southern ecosystem, the scorched city of Mariupol, the tortured Izium. Notably, Monsieur Duplantier not only employs Ukrainians who relocated to France and continues to support his Kyiv office but is also a genuine friend of Ukraine.
By the way, the topics of war destruction of Ukrainian cities, the complexity of arranging housing for internally displaced persons, the creation of comfortable urban infrastructure, and the reconstruction of damaged residential areas were highlighted by Oleg Drozdov, architect and founder of the Kharkiv School of Architecture.
Cultural heritage – another victim of the war – became part of the “Vivre avec / Living with” discussion. Our presentation from Lviv focused on how we work with the realities of life in Ukraine: rebuilding damaged monuments, implementing more projects thanks to donors and philanthropists, and introducing municipal regulations on outdoor terraces and signage design.
Reflecting on this experience, I realized how personally meaningful such participation is for me. It is an exceptional opportunity to show the beauty and resilience of our country. In doing so, we shape Ukraine’s image not only among political leaders but also among our colleagues and friends. Ukraine is, and must remain, a part of the European cultural landscape.
As at the restoration fair in Ferrara earlier this year, many participants expressed surprise that a country at war can still continue restoration projects – in 2025, the fourth year of the war. But we know this is not a war for territory or dominance. It is an attempt to erase us entirely, down to the last brick. That is why cultural heritage matters so deeply to us. And this truth still needs to be told to the world.
Stefaniia Topylko for the Lviv Heritage Bureau
