Сьогодні відзначається 159-та річниця з дня народження митрополита Андрея Шептицького, видатного церковного та громадського діяча, який залишив незабутній слід в історії України. Ця визначна постать в історії України була не лише духовним лідером, а й активним учасником політичного та культурного життя країни, яка переживала непрості часи. Шептицький є одним із тих, чия діяльність суттєво вплинула на становлення української національної ідентичності та розвиток Греко-католицької церкви, а його невтомна праця та самовідданість сприяли відновленню та збереженню української культури та духовності, а також піднесенню української нації на міжнародній арені.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Від польського аристократа до українського священника
Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі, неподалік Львова, у польській аристократичній родині графа Івана (Яна) Шептицького та Софії Фредро. Його хрестили як Романа Марію Олександра. Походячи з польської шляхти, Роман мав усі передумови для блискучої світської кар’єри. Але його серце завжди тяжіло до служіння Богу та людям, що було незвичним для його оточення.
Ще в дев’ятирічному віці Роман озвучив матері своє бажання стати священником. Хоча графиня сприйняла це як дитячу мрію, любов до Бога і бажання служити йому виявилися надзвичайно сильними. В юності він зробив вибір, що приголомшив усю його сім’ю: він вирішив перейти в Греко-католицьку церкву і стати монахом-василіанином, тим самим відрікшись від усіх привілеїв, які надавало його шляхетське походження.
Однак це рішення було для Шептицького цілком органічним, адже він добре знав про своє українське коріння. Його родина походила з давнього українського боярського роду, представники якого зробили значний внесок у розвиток релігійного та культурного життя Галичини. Це давало Роману впевненість у правильності свого вибору.
Духовний лідер і захисник української культури
Вступивши до монастиря у Добромилі 28 травня 1888 року, Роман Шептицький став Андреєм і взяв на себе зобов’язання служити українському народу та Богу. Він швидко здобув авторитет у Греко-католицькій церкві і в 1901 році був обраний митрополитом Львівським, ставши головою Української Греко-католицької церкви.
На початку його церковної кар’єри багато хто сумнівався у відданості Андрея Шептицького українським інтересам. Поляки вважали його зрадником, а українці підозрювали в шпигунстві на користь Польщі. Проте з роками митрополит своїми вчинками зумів завоювати довіру та повагу обох сторін, ставши незаперечним моральним лідером свого часу.
Економічний геній Шептицького
Андрей Шептицький був не лише духовним лідером, а й видатним економістом і фінансистом. Він вірив, що для підтримки та розвитку української церкви необхідні не лише духовні, але й матеріальні ресурси. З огляду на це, Шептицький активно інвестував у різні економічні проєкти, які сприяли розвитку української економіки та культури. Завдяки його зусиллям Українська греко-католицька церква змогла стати надійною опорою для українців у важкі часи, коли державна підтримка була відсутня. Церква перетворилася на своєрідну паралельну державу з розгалуженою інфраструктурою, що включала школи, лікарні, музеї та кооперативи.
Однією з найвідоміших ініціатив митрополита стало створення першого українського банку на засадах іпотеки — Земельного банку гіпотечного (ЗБГ), який допомагав українським кооперативам і господарствам розвиватися та процвітати. Завдяки його зусиллям банк здобув визнання не тільки в Європі, а й у США. Митрополит активно розвивав в Галичині кредитні спілки та нафтовий бізнес, в який щедро інвестував.
Меценатство, підтримка молоді та культурного розвитку
Шептицький був колекціонером та меценатом, а також щедро фінансував розвиток української науки, мистецтва та культури, підтримуючи приватні школи, університети та культурно-просвітницькі товариства. Одним з головних пріоритетів митрополита було патріотичне виховання молоді. Він вважав, що українська молодь повинна мати можливість здобувати якісну освіту, що не лише навчає теорії, а й підготовляє до життя в реальних умовах. Саме тому він активно підтримував розвиток освітніх та культурних установ, таких як «Пласт», «Сокіл», «Січ», «Просвіта» та інші організації, які сприяли формуванню свідомої та патріотично налаштованої молоді.
Він вкладав кошти в навчання молодих українців у престижних європейських університетах, щоб вони могли повернутися додому і застосувати отримані знання на благо своєї країни.
Андрей Шептицький відіграв важливу роль у розвитку українського мистецтва, сприяючи отриманню західноєвропейської освіти багатьма поколіннями українських художників. Його підтримка була вирішальною для таких відомих митців, як Модест Сосенко, Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Яків Струхманчук, Микола Федюк, Михайло Паращук та Іван Косинин. Вона охоплювала і “міжвоєнну” генерацію, серед яких були Михайло Мороз, Степан Луцик, Василь Дядинюк, Марія Карп’юк, Софія Зарицька, Ірина Шухевич, Петро Андрусів та інші. Завдяки його меценатству ці художники змогли зробити вагомий внесок у розквіт української культури в малярстві, графіці, скульптурі, а також у галузі художньої критики та мистецтвознавства.
Важливою сторінкою меценатської діяльності митрополита стала його підтримка Олекси Новаківського та його Мистецької школи, що зробила величезний внесок у розвиток українського мистецтва у першій третині ХХ століття.
Державницька діяльність та опір тоталітарним режимам
Митрополит Шептицький також мав значний вплив на політичні процеси в Україні та за її межами. В часи Української революції 1917–1921 років він підтримував Українську Народну Республіку та Західно-Українську Народну Республіку, використовуючи свій авторитет для захисту українських інтересів на міжнародній арені. Шептицький активно співпрацював з українською діаспорою у Канаді, США, Аргентині та Бразилії, організовуючи збір пожертв для допомоги сиротам та нужденним в Україні. Його зусилля були спрямовані на підвищення міжнародної обізнаності про Україну та її проблеми, зокрема Голодомор 1932–1933 років.
Митрополит особисто та українська греко-католицька громада врятували близько 150 євреїв в часи Другої світової війни. За розпорядженням митрополита їм виготовили греко-католицькі метрики і надали прихисток.
Митрополит Шептицький відзначався мужністю у протистоянні тоталітарним режимам, які намагалися знищити українську культуру та духовність. У 1930-х роках він публічно засуджував політику пацифікації в Галичині, виступаючи проти репресій та утисків українського народу. Його голос лунав проти переслідування православних священиків і руйнування церков, і він не боявся звертатися до Сталіна з вимогою припинити антирелігійну пропаганду.
Хоча Андрей Шептицький підтримував ідею незалежної України, його відносини з Організацією українських націоналістів (ОУН) були непростими. Він засуджував насильницькі методи боротьби, які використовувалися націоналістами, і закликав до мирного розв’язання конфліктів. Митрополит вірив, що насильство не може бути шляхом до досягнення незалежності і що українці повинні боротися за свої права шляхом діалогу і взаєморозуміння.
Коли Гітлер прийшов до влади і почалися масові репресії проти євреїв, Шептицький наказав своїм священникам та ченцям надавати притулок переслідуваним євреям у монастирях та видавати їм фальшиві документи, щоб врятувати від загибелі. За цю діяльність він отримав нагороду Антидефамаційної ліги у Нью-Йорку.
Митрополит Андрей Шептицький залишив величезний спадок, який продовжує надихати українців навіть сьогодні. Його діяльність сприяла формуванню національної свідомості та духовної єдності українського народу. Шептицький був справжнім реформатором, який намагався об’єднати духовність і економіку, щоб забезпечити сталий розвиток своєї нації. Попри всі зусилля радянської влади дискредитувати його ім’я, Шептицький залишився в історії як символ стійкості та відданості своїм принципам. Його внесок у збереження української культури, освіти і релігії є безцінним, і його життя стало прикладом для багатьох поколінь українців.
