Напередодні 150-ти річчя з дня народження Соломії Крушельницької ми завітали у Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької та поспілкувались з директором музею Михайлом Кобрином. Про постать Соломії, про діяльність музею, реалізовані проєкти та плани на майбутнє – далі у нашому матеріалі.
“Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене, або радили забувати про свою тяжку професію й обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску…”, Соломія Крушельницька
– Поглянемо за лаштунки особистого життя Соломії, з якої родини вона була, як розпочиналась її кар’єра та як в цілому склалось її життя?
Соломія Крушельницька дійсно видатна особистість. В першу чергу це її вагомий внесок в історію світової музики, як показав епізод з “Мадам Батерфляй”. По друге – це персональна історія людини. Розпочнемо з останнього.
Соломія народилася 23 вересня 1872 р. в селі Білявинці, в багатодітній сім’ї греко-католицького священника. В родині високо цінувалась українська культура, музика, поезія та література. Батько, крім служби в церкві, керував хорами, очолював аматорські театри та зумів прищепити любов до музики усім дітям, а найбільш обдарованою виявилась Соломія.
Тодішнє консервативне середовище Галичини, сприяло тому, що майбутню приму чекала доля стати їмостю (дружиною священника) виховувати дітей та займатися домашнім господарством. До того ж вона вже була заручена з семінаристом Зеноном Гутковським. І хоча запрошення були вже розіслані, чим ближче наближався день весілля, тим більше сумнівів було у Соломії. Наречений зовсім не поділяв її захоплення, висміював, вважаючи що сімейне життя та музика речі несумісні. В певний момент Крушельницька розуміє, що з цією людиною у неї немає спільного майбутнього й розриває заручини. Батько підтримав вибір доньки та її мрію професійно займатись вокалом.
Фото костюму з експозиції музею у Львові (праворуч)
Майбутня співачка вирушає до Львова, з відзнакою закінчує Львівську консерваторію Галицького музичного товариства та 15 квітня 1893 р. дебютує в опері Гаетано Доніцетті “Фаворитка” в театрі графа Скарбека (сучасний театр Марії Заньковецької).
Соломія Крушельницька розуміє, що задля досягнення своєї мрії, недостатньо мати лише талант та голос і за рекомендацією італійської оперної співачки Джемми Беллінчоні, що гастролювала тоді у Львові, вирушила на навчання в Італію. Її батько настільки вірив в талант доньки, що взяв кредит задля продовження її навчання.
Обкладинка клавіру опери “Манон Лєско” Дж. Пуччіні (праворуч)
Після прослуховування в Мілані їй зауважили, що голос поставлений не правильно і варто було б спробувати змінити теситуру голосу. Це відкрило б для юної співачки більші можливості для вокальної кар’єри, але ця спроба, могла б безповоротно зіпсувати її голос та поставити крапку на подальшій кар’єрі. Соломія вирішила ризикнути та вже за три роки з успіхом дебютує на італійській сцені, де виконує партію “Манон Леско” в однойменній опері Джакомо Пуччіні.
– Якою була найзначніша роль Соломії?
Завершивши навчання в Італії, вона повернулася з гастролями до Львова, але тут її сприймають доволі холодно, стверджуючи що італійці зіпсували її голос. Вона починає виступати в різних країнах: підкорила Париж, Варшаву, Відень, Мілан, Санкт-Петербург, Рим, Неаполь, декілька сезонів була головню примою варшавського театру. Саме в Італії вона втілила найвидатнішу роль свого життя.
Соломія врятувала від провалу відомого італійського композитора Джакомо Пуччіні і його, тепер, всесвітньо відому оперу «Мадам Баттерфляй». Опера на той час була дуже інноваційна, тому прем’єру глядачі не зрозуміли та освистали. Наступного ранку на перших шпальтах італійських газет виходить стаття про фіаско маестро Пуччіні. Проте він вирішує прислухатись до низки зауважень, переробляє партії та шукає нову виконавицю головної ролі. Усі відмовлялися, бо це величезний ризик, проте Соломія Крушельницька і тут вирішила ризикнути.
28 травня 1904 р. в Брешії у театрі Гранде, відбувається прем’єра оновленої опери з Соломією у головній ролі. Соломія Крушельницька була досить фактурною жінкою, високою, але завдяки акторській майстерності та жестам, їй вміло вдавалося передати образ маленької японки. Друга прем’єра стала тріумфальною: 17 разів акторів і композитора викликали на біс. Відтоді співачку стали називали «чарівною Баттерфляй».
Після успіху в Брешії, вона гастролює в Латинській Америці, а на сторіччя незалежності Аргентини навіть виконує гімн країни на центральній площі Буенос-Айреса.
У колекції музею збереглися записи платівки з її голосом. Перший з них датується 1902 р., наступний 1928 р., а останній 1951 р.
Після успіху в Брешії, вона гастролює в Латинській Америці, а на сторіччя незалежності Аргентини навіть виконує гімн країни на центральній площі Буенос-Айреса.
У колекції музею збереглися записи платівки з її голосом. Перший з них датується 1902 р., наступний 1928 р., а останній 1951 р.
Співачка одружується з Чезаре Річчоні, італійським адвокатом, який захищав її, у судовій справі пов’язаній із розірванням контракту з італійським театром. У 1906 році виступ співачки в Неаполі було зірвано виверженням Везувію. Лікарі рекомендували Соломії покинути місто, через шкідливі випари, які могли негативно повпливати на її голос. Керівництво неапольського театру подало до суду на співачку, оскільки всі квитки на виступ були розпродані заздалегідь. Відшкодування збитків і стало предметом судового позову. Адвокат довів правоту співачки у суперечці, а більш тісне спілкування закінчилося вінчанням в Буенос-Айресі у 1910 р. Заміж примадонна вийшла тільки в 38 років. Сім’я проживала в містечку Віареджіо, де Чезаре Річчоні став мером.
У міжвоєнний час Соломія гастролювала США, Канадою.
ЇЇ вольовитість проявлялася і в її захопленнях. Соломія полюбляла подорожі, була першою українкою, яка самостійно водила автомобіль, полюбляла гру в карти та рулетку. Рулетка зберігається як експонат у фонді музею.
У 1936 р. помер її чоловік Чезаре Річчоні. Нащадків вони не мали. Чергова поїздка Соломії Крушельницької в Галичину припала на 1939 р., але тут її застала Друга світова війна. Радянська влада не випускала співачку, навіть не зважаючи на те, що вона була громадянкою Італії. І в один момент, знана на весь світ оперна діва, до кінця життя стає «заручницею» нової влади.
У 1944 р. Василь Барівнський запросив Соломію Крушельницьку, якій минуло на той час 70 років, очолити кафедру сольного співу у Львівській консерваторії, директором якої був у той час. Але вже за чотири роки, внаслідок наклепу, Барвінського заарештували й заслали на десятирічне до Мордовії, Соломію Крушельницьку звільняють.
– У цьому будинку тривалий час проживала Соломія Крушельницька, згодом тут створили музей. Чи можете розповісти як його створювали?
У 1903 р. Соломія Крушельницька купила кам`яницю при вул. Крашевського, 23 (суч. вул. С. Крушельницької, 23). Оскільки вона здебільшого мешкала в Італії, а сюди приїжджала до родини, то більшу частину будинку здавала в оренду. В цьому будинку винаймали житло такі відомі люди, як український композитор Станіслав Людкевич, піаніст Тарас Шухевич, а також тут бував головнокомандувач УПА Роман Шухевич, котрий приходив вчитися гри на фортепіано.
У 1944 р. радянська влада забирає в Соломії Крушельницької родинну кам’яницю і робить тут багатоквартирне житло. З цілого будинку в розпорядженні артистки залишилось тільки чотири кімнати та кухню, у яких вона жила із сестрою Ганною до кінця життя. Ганна мала проблеми зі здоров’ям, вона також не мала сім’ї, не мала дітей.
У 1980-х рр. у радянської влади виникає ідея відкрити на другому поверсі цього будинку філію музею Івана Франка. Часу на проведення робіт та підготовку було не багато. Спішно, але урочисто музей було відкрито 17 вересня 1989 р. до 50-ліття “возз’єднання Західної України з радянським союзом”. На наступний день його закрили й тут ще рік проводили роботи, а музейники готували експозицію.
Повноцінно музей почав функціонувати у 1990 р., автором експозиції був Орест Скоп. При підготовці експозиції була проведена колосальна робота. Відомо, що стіни кімнат Крушельницької були оббиті натуральним шовком – жовтим і червоним. Аби відтворити атмосферу помешкання, що була за її життя, стіни залів намагалися наблизити до автентичного вигляду тим, що знайшлося на військових складах, а саме шпалерами.
Цікаво, що приміщення музею освячував митрополит греко-католицької церкви Володимир Стернюк. Він також походив з родини Крушельницької та ще й фактично очолював підпільну греко-католицьку церкву.
Цей музей був філією музею Франка до 1995 р., далі функціонував як окремий музей. Почали збирати фонди інших співаків, а не тільки Соломії Крушельницької. Наш музей має фонди Ірини Маланюк, Любов Колесси та інших.
Ми хочемо, щоб уся кам’яниця належала музею. Міська рада минулого року почала викупляти приміщення сусідніх квартир для цього, проте через війну, цей процес призупинився.
– Які заходи плануються до 150-ти ліття Крушельницької та як плануєте осучаснити музейну експозицію?
До 150-ліття з дня народження Соломії Крушельницької, яке будемо святкувати 23 вересня цього року, ми планували змінити експозицію, зробити ремонт, а також показати відвідувачам старі розписи, які нещодавно відкрили. Також ми закупили різну техніку, яка дозволила б додати інтерактиву експозиції, аби більше привабити людей, особливо молодь. Поєднання інтерактивних технологій є неодмінною умовою діяльності сучасного музею, проте важливо не втратити атмосферу того часу.
Наприклад, в цій кімнаті мало бути цікаве дзеркало — тобто, приходите і бачите себе, як у дзеркалі, але там вмонтований екран, коли гаситься світло, там з неї починається відео проєкція і там фактично Крушельницька оживає. Воно не працює постійно, тільки при включанні й воно дає ефект цієї магії. В іншій кімнаті, мав бути екран з інтерактивною картою, де відвідувачі могли простежити маршрути та прочитати інформацію про ті чи інші виступи Соломії Крушельницької. Ось така магія сучасних технологій.
У майбутньому, плануємо зробити інтерактивні кімнати, які проходять через усе життя Соломії. Наприклад, аудіогід розповідає історію проживання співачки в Італії, а на фоні звучить шум моря та італійський говір. За цим задумом, в останній кімнаті глядачі мають наблизитися до кульмінаційного моменту – унікальної можливості почути її голос. Аудіосупровід, та фонові звуки дозволяють набагато краще поринути в атмосферу та історію.
На жаль, через війну наші плани трішки змінилися. Плануємо 23 вересня представити оновлену експозицію, розповісти про те що зробили та що ще плануємо і за декілька днів закриємося і продовжимо роботу над експозицією, щоб представити її в майбутньому в найкращому вигляді.
– Колекції, що опинились в музеї Шептицького та в історичному музеї, чи не має бажання в адміністрації музеїв їх передати вам?
На жаль, процедура передачі експонатів між музеями дуже складна і на законодавчому рівні майже неможлива. Простіше звернутися до музеїв офіційним листом та позичити на експонування. Наприклад, ми взяли ці два старовинних дзеркала з фондів етнографічного музею, бо нам бракувало інтер’єрних речей. З цим немає проблем.
– Поговоримо про аспекти роботи у музеї, з якими викликами мають справу музейні працівники?
Одним з аспектів діяльності музею є взаємодія з іншими музейними установами. Музей як структура, вона є багатошарова, мультидисциплінарна та охоплює декілька етапів.
Ще одним аспектом діяльності музею є галерейна робота – це більше експозиційно-виставкова діяльність. Основна ціль якої поєднати наявні у фондах тематичні матеріали зі виставками приватних колекціонерів таким чином, щоб це було цікаво.
Третій аспект – науково-освітня діяльність та робота з відвідувачами. До виставки потрібно зробити супровідну програму, яка б включала екскурсії, майстер-класи, дитячу екскурсію. Щоб вона стала цікавою максимально різній цільовій аудиторії. Для цього під кожну нову експозицію потрібно готувати лекції, кінопокази тощо.
На жаль, залишається поширеним стереотип про музей як про “місце, де нічого не відбувається”. Для відвідувачів здається, що це штиль, що це спокій, а це постійний пошук, робота з фондами, пошук експонатів та речей оперної діви.
До нас часто приходять колекціонери з пропозиціями, щоб ми викупили певні речі, що належали Соломії. Дехто безплатно віддає, а дехто хоче виключно продати. Тому, окрім перевірки речей на автентичність, ми шукаємо спонсорів, оскільки для нас це цінність. У 2020 році, після тривалих торгів з колекціонером, ми змогли викупити рецензії італійських газет на виступи, які були підкреслені її рукою. Ці газети вона відправляла додому. Для нас це колосальна цінність.
– Після цього як всі приміщення, оновите, це буде постійна експозиція про С. Крушельницьку? У вас також є фонди інших митців, якиплануєте з ними побудувати роботу?
Поки що ми влаштовуємо тематичні виставки. У нашій найбільшій кімнаті, яку використовуємо як виставковий зал, презентуємо експозиції до дня народження, річниці чи події того, чи іншого діяча. В ідеалі нам потрібно інше приміщення, яке розповідало б їх історію. Мені здається, що у Львові дуже бракує музею музики, який би розказував історію музики, не тільки Крушельницької не тільки Людкевича, а розказував історію музики від найдавніших часів до сьогодення. Тобто умовно кажучи, від музики тих етнічних спільнот, які проживали у Львові, євреїв, вірменів, поляків, українців, духовної, народної музики, через класичну музику, через Ксавера Моцарта, Барвінського і т.д., до музики батярської, до музики міжвоєнного Львова, Веселовського, далі, до Білозіра, Івасюка, тобто, естрадної музики, і через Братів Гадюкіних, Мертвого півня, до Руслани Лижичко, Океану Ельзи, Один в Каное.
Мені здається, якщо створити такий музей, то він би користувався шаленою популярністю, адже кожен відвідувач зміг би знайти щось своє. Хтось би приходив послухати, Веселовського, а хтось би хотів побачити шалик Славка Вакарчука. Це б показало наскільки Львів музично обдарований, скільки відомих людей тут творили та творять свою музику.
Соломія була неймовірно стійкою, сміливою жінкою та не боялась поставлених викликів. Вісім годин на день приділяла репетиціям, розуміючи що одного таланту мало.
Найцінніший “експонат” — її голос, він знаходиться у відкритому доступі.
Текст: Юлія Свищ
Світлини: з архівів та експозиції музею
