Про внесок львів’ян у розвиток медицини ХІХ-XX ст.

  • 18.06.2022
  • 364 Переглядів

Що відомо вам про перші медичні заклади нашого міста? Коли саме у Львові почали навчати медицини? А про першу жінку-медика з вищою медичною освітою? Медичний інструмент, що винайшли у ХІХ ст. і яким користуються й досі… То ж напередодні дня медичного працівника, згадаємо  про лікарів, котрі творили та розвивали у Галичині новітню українську медичну науку та практику. Про усе це у новій статті Бюро спадщини, що присвячена дню медичного працівника.

Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna

Розвиток медицини у Львові

Потреба  у медичних інституціях постала одразу із заснуванням міста у 1256 р. Тоді ж було створено прототипи медичних закладів. При церквах та монастирях було створено притулки для хворих. Перший медичний осередок виник у Львові за сприяння Лева Даниловича та його дружини Констанції бл. 1270 р.

  У  сер. XIV ст. Львів отримує Магдебурзьке право та у зв’язку з цим поширюється цехова медицина, яка на той час була підвладна цирульникам. Перша згадка про цех цирульників сягає у 1512 р. Пізніше поширилась позацехова діяльність умільців та почали виникати релігійно-національні братства, які брали на себе і функції охорони здоров’я. У бібліотеці Успенського Ставропігійського братства було виявлено найновіші на той час медичні праці (Медико-хімічна фармакопея, праці Галена (1537) та Альберта Великого (1643), що свідчить про обізнаність щодо новацій медичної науки у світі.

У 1661 р. у Львові відкрився університет з медичним факультетом, але через два роки, на вимогу на вимогу Краківського університету, навчання в цьому закладі львівські студенти-медики змушені були припинити. Знову навчати медицини у Львові почали лише  у 1774 р. Розпочався медичний вишкіл “Медична колегія” для хірургів-практиків, де загальній хірургії навчались по відомих тоді книжках університетської бібліотеки, а саме: “Наука цирульництва” Людвіга Перини (1742- 1812), “Матерія медіка ет хірургіка (1762) віденсько-львівського професора Івана Кранца, працях Боаргава ’’Інстітуціонес медіце” (1708) та “Афорізмі де когносцендіс ет курандіс морбіс” (1709).

Упродовж цього часу увійшов у вжиток амбулаторний принцип лікування хворих та можливість виклику медичного працівника додому, почав діяти санітарний статут за яким у кожному краю Австрійської імперії, частиною якої на той момент був Львів, створювались санітарні комісії для боротьби з інфекціями.

 Станом на 1840 р. у Львові працювало 57 доктори медицини, з-поміж  них було 6 українців. У зв’язку зі збільшенням числа дипломованих лікарів ліквідовано цех цирульників, а у 1868 р. засновано Товариство лікарів Галичини, що переважно складалось із польських та німецьких представників і лише з поодиноким представництвом українців. У 1869 р. Ставропігійський Інститут у Львові видав перший “Порадник лікарський” українською мовою.

Перша жінка-медик з вищою медичною освітою

Софія Окуневська-Морачевська народилася 12 травня 1865 р. на Тернопільщині у родині священника Атанасія Окуневського та його дружини Кароліни, котра померла, коли дитині було п’ять років. Дівчинку виховувала батькова сестра – Теофілія, дружина посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича, оскільки батько не міг самостійно виховувати доньку. Тим часом батько Софії залишив священичий сан та вступив на медичний фах у Віденський університет. Завершивши навчання отримав посаду лікаря на Буковині та забрав доньку із собою.

Софія товаришувала з Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською, навчалась гри на фортепіано, проте обрала лікарський фах.

Завершивши навчання та склавши іспит у Львівській академічній гімназії, на якому були присутні Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський. Окуневська хотіла вступити у медичний виш, але перепоною було те, що вступ у виші в Австро-Угорщині для жінок був заборонений, тому Софія з 1887 р. навчалась у Цюриху, де і познайомилась з Вацлавом Морачевським – своїм майбутнім чоловіком. 

Софія Морачевська

Софія з чоловіком лікували у Швейцарії, згодом працювали у Чехії, а у 1897 р. переїхали до Львова. У Австро-Угорщини не було практики автоматичного визнання дипломів іноземних вишів, тому Морачевським довелось пройти процедуру визнання іноземних документів про освіту. Відповідні органи надали таку згоду, Софія Морачевська стала першою дипломованою жінкою-лікарем в імперії Габсбургів. 

Вона працювала лікарем у “Народній лічниці” свого двоюрідного брата Євгена Озаркевича. Разом з ним організувала курси для сестер милосердя, курси акушерок. Згодом переїхала до Францесбадена, де практикувала і займалася науковою діяльністю. Окуневська започаткувала лікування раку шийки матки радієм за методикою Марії Склодовської-Кюрі. Спільно з Озаркевичем створила словник української медичної термінології. У 1908 р. видає працю “Вплив температури на осмотичний тиск еритроцитів”, яка неодноразово перевидавалася.

Останні роки проживала у кам’яниці, де розташовувалась майстерня Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11), померла у 1926 р. та похована на Личаківському кладовищі.

Будинок, у якому провела останні роки життя Софія Окуневська-Морачевська (вул. Листопадового чину, 11)

Фелікс Сельський – медицина крізь призму кіно

 Доктор Фелікс Сельський-Щасний, знаний лікар-гінеколог, вчений, громадський діяч, народився у 1852 р. поблизу Стрия в родині бідного управителя панського маєтку. Навчався у Львові та Дрогобичі, а у 1872 р. вступив на медичний факультет Віденського університету. По завершенню навчання отримав звання доктора медицини та працював у кращих клініках Відня. У 1883 р. повертається до Львова та очолює  відділ жіночих недуг у Львівській міській лікарні, займається науковою роботою, видає статті у науково-медичних журналах. Він перший із фахівців в Україні започаткував національну наукову гінекологічну літературу. Проявив себе як активний громадський діяч. Разом з І. Франком був затриманий, оскільки підтримував погляди М. Драгоманова та мав контакти із ним. Також Фелікс Сельський у 1907 р. підписав відозву, у якій була викладена вимога звільнення з-під арешту студентів Львівського університету, які вимагали проводити викладання рідною українською мовою.

Фелікс Сельський

Як медик, Сельський, реалізував себе швидше ніж Євген Озаркевич та Мар’ян Панчишин, котрі продовжили утверджувати українську медицину того часу.  

У 1888 р., на одному із з’їздів лікарів та природознавців у Львові, він провів операцію перинеопластики – це було новацією того часу. Крім цього, медик проявив себе і як винахідник медичних приладів, адже у 1887 р. розробив пристрій для підтримки ніг в сіднично-спинному положенні при гінекологічних операціях, впровадив електроліз, а також розробив “шприц” для внутрішньоматкового введення ліків. Хоч останній винахід і зазнав незначних модифікацій, його досі активно використовують в акушерській практиці.

Вирізка зі шприцом Сельського. Фото із часопису „Przegląd Lekarski”, 1887 р.

5 грудня 1912 р. за сучасною адресою пр. Шевченка, 8 відкрито кінотеатр “Фрашка”, зал якого вміщував до 300 глядачів. Будинок був у власності Євгенії та Фелікса Сельських, а споруджений фірмою Івана Левинського, залу запроектував Альфред Захарієвич. Сельський долучився до створення спілки “Світанок кінематографічний” задля розвитку кіно у Львові, через яке бачив спосіб донести до населення  знання про медицину та гігієну.

Будівля кінотеатр “Фрашка” за сучасною адресою пр. Шевченка, 8

З 20-х рр. XX ст. Фелікс Сельський обіймав посаду повітового лікаря у Долинському районі. Помер відомий медик  20 травня 1922 р. у своїй садибі та був похований у спеціально збудованій каплиці біля власного будинку. Проте під час Другої світової війни будинок згорів, а капличка зруйнована більшовиками. З могили викинули останки Сельського, які мешканка села закопала під деревом. Місце поховання видатного лікаря втрачено назавжди.

Євген Озаркевич – фундатор «Народної лічниці»

Євген Озаркевич народився 9 червня 1861 р. у сім’ї священника Івана Озаркевича та Теофілії Окуневської. Виріс у Болехові, а освіту здобував у Львові та Чернівцях, а з 1879 р. на медичному факультеті Віденського університету. Завершивши навчання він три роки працював у клініках Відня, а у 90-х рр. ХІХ ст. керував шпиталем у Вишеграді (Моравія). У 1893 р. Євген Озаркевич повернувся до Галичини та працював у Стрию приватним лікарем, сприяв створенню «Міщанської бесіди» та брав активну участь у діяльності  місцевої «Просвіти». Був редактором “Лікарського збірника” — першого українськомовного науково-медичного видання. Книгою “Недуги пошестні” він заклав в українській медицині основи літератури про інфекційні недуги.

Євген Озаркевич був першим доцентом-викладачем медичних дисциплін українською мовою, заснував та редагував перший український санітарно-гігієнічний журнал «Здоров’я».  Створив та очолив першу українську амбулаторію «Народна лічниця».

 Митрополит Андрей Шептицький подарував «Народній лічниці» будинок на вул. Петра Скарги (тепер – вул. Є.Озаркевича, 4) та взяв товариство під особисту опіку. За задумом Озаркевича, «Народна лічниця» мала стати центром української медичної науки, а в перспективі – базою для медичного факультету Львівського українського університету. Спочатку працювали 4 відділи: внутрішніх і дитячих хвороб, хірургічний і ларингологічний, окулістики, шкірно-венеричних недуг. Згодом відкрилися ще 4 відділи.

“Народна лічниця” 

Євген Озаркевич помер у Львові 21 вересня 1916 р. через два місяці після смерті  дружини Анни, похований у її родинному гробівці в Відні.

З вересня 1939 р. Євген Озаркевич потрапив до числа «націоналістичних діячів», а його доробок зарахували до «ворожих» видань, вони зберігалися під контролем НКВД і КДБ у спецфондах. Його ім’я заборонили згадувати в публікаціях з медицини, він був незаслужено забутий.

Про одного із лікарів митрополита Андрея Шептицького

Мар’ян Панчишин народився в родині львівського візника 6 вересня 1882 р. Батько грошей на освіту сина не мав. Але він зміг здобути освіту коштом заможніших львівських міщан – тоді у Львові діяла система грантів приватних фундацій для незаможної молоді. Упродовж 1903-1909 pp. Мар’ян навчався на медичному факультеті Львівського університету. По закінченню навчання призначений асистентом кафедри анатомії та керівником першого рентгенологічного відділення клініки, згодом асистент клініки внутрішніх хвороб, секретар Львівського лікарського товариства. Був мобілізований під час Першої світової війни, у званні капітана керував протиепідемічними шпиталями.

 

Мар’ян Панчишин

У 1918 р., у часі Листопадового чину, очолив групу громадської медичної опіки Українського міщанського комітету і налагодив медичну обслугу української армії. У наступному році Мар’ян Панчишин відкрив приватний медичний кабінет, став членом Українського лікарського товариства, також був ректором Українського таємного університету. 

Мар’ян Панчишин у 1924 р. був обраний головою лікарської комісії НТШ, очолював медичне видання “Лікарський вісник”, згодом заснував Українське гігієнічне товариство. З 1937 р. очолював відділ внутрішніх хвороб «Народної лічниці», який він обладнав власним коштом. Серед його постійних пацієнтів був зокрема і митрополит Андрей Шептицький. 

Помер Мар’ян Панчишин 9 жовтня 1943 р. через тромбоз коронарних судин серця. Похований у родинному гробівці Кривокульських на Личаківському цвинтарі. Пам’ять про цього медика увіковічнена у назві вулиці та пам’ятному бюсті біля Львівської клінічної обласної лікарні, який було встановлено у 2000 р. А у будинку де він мешкав, на вул. Кармелюка, 3, діє Музей історії галицької медицини ім. М.Панчишина. 

Людська рука, один з експонатів музею історії медицини Галичини ім. Мар’яна Панчишина

Текст: Юлія Свищ

Світлини архіву Фотографії старого Львова, Вікіпедія, Духовна велич Львова