Скарбниці міста: історія банківських установ

  • 01.08.2022
  • 2773 Переглядів

Розвиток торгівлі, промисловості, сільського господарства сприяв пожвавленню товарно-грошових відносин. У XV ст. поширювався продаж товарів у кредит, під заставу, з’явилися векселі, набуває популярності укладення торгових контрактів та віддання землі в оренду. Поширювались кредитні операції та лихварство.

Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Тому прототипи банківських установ згадуються у Львові ще у XVI ст. Тоді було перейнято італійську практику зі створення побожних банків при церквах. Однією із перших таких установ було Львівське успенське ставропігійське братство, яке надавало позики для членів братства, згодом, у кінці XVI ст., створено банк при Латинському соборі. 

Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna

Вірменський банк “Mons Pius”

Відомості про перший вірменський банк сягають 1666 р., оскільки тоді  при братстві св. Григорія Просвітителя і Патріарха Вірменії був організований заставний банк.  У XVIII ст. виникли т. зв. “побожні” банки при двох інших вірменських братствах – при Чудотворній Іконі Матері Божої Язловецької (1710), при образі св. Трійці (1728). Вважають, що ці банківські установи розташовувались у будівлях за сучасними адресами вул. Лесі Українки № 12 та №14.

На XVII-XX ст. (з перервами) припадає діяльність вірменського церковного банку “Mons Pius”. Цей банк має статус однієї з найдавніших банківських  установ міста, адже функціонував упродовж трьох століть. Спочатку це було об’єднання чотирьох вірменських банків, а 28 грудня 1788 р. побожний банк “Mons Pius” офіційно відкрили при Вірменському катедральному соборі. Архієпископом було призначено директора банку і наглядову раду. Банк допомагав вірменським школам, незаможним парафіям та священникам. Гроші можна було отримати лише під заставу золота, срібла, коштовностей і т.д.  Ці предмети мали бути викуплені не пізніше ніж через 1 рік і 6 тижнів, а після цього терміну їх продавали на аукціоні, про який повідомляли у пресі. Позику давали під 8%, а банк працював тричі на тиждень – понеділок, середу і п’ятницю з 9 год до 12 год.

У XIX – на поч. XX ст. Вірменський банк функціонував на вул. Скарбковській, 12 (суч. вул. Лесі Українки) і займав шість кімнат на першому поверсі й підвали, а на верхніх поверхах були кімнати священників. У решті кімнат зберігали речі, які приносили як заставу. 

Під час Наполеонівських війн (1803–1815 рр.) Австрійська імперія, до якої на той час входили наші терени, зазнала фінансової кризи, що призвело й до банкрутства Вірменського побожного банку. Однак банк невдовзі відновив роботу, розпочалось зростання капіталу  – у  1842 р. він становив 50 тис. флоринів, а у 1881 p. – 260 тис. флоринів.

Початок Першої світової війни призвів до втрати банком всіх грошей, але до середини 20-х рр. XX ст. ситуація стабілізується, фінансове становище покращується, проте розпочинається Друга світова війна, Львів опиняється під радянською окупацією. Радянська влада  у 1940 р. ліквідовує банківські установи. Так завершується трьохсотлітня історія діяльності вірменського банку “Mons Pius”.

Австро-угорські банки Львова

Новому витоку в економічному розвитку міста, а саме появі та розвитку нових фінансових установ, посприяла поява залізничного сполучення між Львовом та Перемишлем у 1861 р. З міського путівника “Przewodnik po mieście Lwowie” відомо, що у місті станом на 1875 р. функціонувало 12 фінансових установ, а 3 з них можна вважати повноцінними банками.

Ще у 1853 p. у Львові було відкрито філію Австрійського національного банку. Спершу він функціонував у кам’яниці Гауснера на вул. Кароля Людвіка (тепер проспект Свободи), 3. А це колись був найбільший приватний будинок міста, який зводили упродовж 1809-1822 рр. У 1898 р. банківську установу перемістили у власний будинок на сучасній вул. Січових Стрільців, 9,  збудований, ймовірно, віденською фірмою “Гельмер і Фельнер”, а за зразок взято палаццо Строцці у Флоренції. 

Директор львівської філії банку Юзеф Зґурський вважав, що це не найкраще місце для головного банку імперії, тому було вирішено, що нова споруда фінансової установи буде збудована поруч із Галицьким сеймом. Це було однозначно перевагою, оскільки цей банк ставав найближчою фінансовою установою, а сенатори Сейму були люди щонайменше не бідні. Архітектором був Міхал Лужецький, а реалізація проєкту тривала упродовж 1911-1914 рр. Будівля за пишністю не мала конкурувати із Галицьким сеймом, а архітектурні форми мали узгоджуватись з формами урядової палати. 

Фасад декорували рельєфами з алегоріями Торгівлі, Гірництва, Техніки, Рільництва, Промисловості, Праці та Ощадності. У будівлі банку встановили електричні пасажирські та вантажні ліфти фірми “Drukknopf – Steuerung”, які могли підіймати до 320 кг, або 4 осіб. Підлога була викладена з керамічних плиток львівсько-краківською фірмою L&G Kaden, а вітражі встановив заклад С. Г. Желенського з Кракова. Після Першої світової війни, що закінчилась розпадом імперії Габсбургів, Австро-Угорський банк стає головним офісом Польської крайової позичкової каси. У 2018-му році після реконструкції тут відкрили “BankHotel”.

Рельєфи на фасаді будівлі кол. Австро-Угорського банку на вулиці Листопадового Чину, 8

Галицька ощадна каса 

Ощадні каси створили для зосередження коштів, які можна було б використати для розвитку краю. Крім цього, метою цієї фінустанови було забезпечення менш заможних прошарків населення Галичини можливістю безпечно зберігати та збільшувати заощадження, таким чином спонукати населення до  працьовитості. Задля цього відкрили Галицьку ощадну касу, що стала найстарішою з галицьких кредитних установ, створена з ініціативи Краєвих Станів у 1842 р. Спершу вона функціонувала на вул. Маєрівській, 2 (тепер вул. Січових Стрільців). Згодом, а саме у 1889–1891 рр., на місці “Англійського” готелю на вул. Карла-Людвіга, 15 (сучасний пр. Свободи) архітектором Юліаном Захарієвичем було запроєктовано споруду Галицької ощадної каси.

Будівля Львівської каси ощадності, споруджена на місці готелю “Англійський”. Листівка 1917 р.

Лозунг установи – “Працюй і зберігай”, а символом – мурашка. Крайовий сейм гарантував повернення грошей на першу вимогу та своєчасну виплату відсотків за вкладами.

Будівля зведена у стилі ренесансу у поєднанні з бароковими мотивами, купол прикрашений алегоричною скульптурною групою “Ощадність”, що символізувала економічний прогрес Галичини. Автором скульптури був Леонард Марконі. Будівництвом банку керував Зигмунд Кендзерський. Споруда декорована рустом з ламаного каменя, майолікою та кованими металевими елементами, що були виготовлені львівською фабрикою Пйотровича і Шумана. Металеві ґрати на вікнах та кована брама були виготовлені у майстерні Яна Дашека у Львові.

Над скульптурним декором, окрім Марконі, також працювали  Юліан Марковський, котрий створив статую “Фортуна”, що знаходиться у вестибюлі та Станіслав Роман Левандовський, котрий працював над оздобленням Золотої зали з дубовими панелями та барельєфним фризом “Праця”. Вітражі виготовлені фірмою “Tiroler Glasmalerei” в Інсбруку. Підлога у вестибюлі викладена декоративною керамічною плиткою, виконаною празьким підприємством “Барта і Тихого”.

Вітражі виготовлені фірмою “Tiroler Glasmalerei” в Інсбруку

Під час Першої світової війни ощадна каса продовжувала діяльність завдяки підтримці створеної 1902 р. Спілки ощадних кас Галичини та Крайового банку. А у 1951 р. у колишній будівлі банку відкрито Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР, а з часів незалежності України це Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Банк “Дністер”

 У др. пол. XIX ст. розпочинається кооперативний рух метою якого було отримання необхідних для господарського розвитку кредитів. Саме тому при кооперативному страховому товаристві “Дністер” у Львові у 1894 р. було відкрито кооперативний банк “Дністер”. Він був заснований у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Клієнтами банку могли стати лише ті, хто був застрахований у товаристві “Дністер”. Банк відкрився 1 липня 1895 р. та надавав кредити у розмірі  500 крон терміном на 5 років. З часом сума кредитів була збільшена до 2000 крон, а термін їх виплати до 15 років.

Будівля українського кооперативного банку та страхового товариства “Дністер”, збудована в 1905-1906 рр. Листівка 1910 р.

Спершу страхова фірма та банк функціонували у кам’яниці “Просвіти” на пл. Ринок № 10. Згодом для цих установ була придбана земельна ділянка за адресою вул. Руська, 20 та у 1905–1906 рр. споруджено власний будинок. Авторами проєкту будівлі були архітектори Іван Левинський і Тадеуш Обмінський. Вони вдало поєднали модерн з мотивами українського народного орнаменту. Таке поєднання називають “гуцульською” сецесією. Керамічний декор виконував Олександр Лушпинський під художнім керівництвом Осипа Білоскурського. Вхідні двері, решітки вежі та балконів виготовили у слюсарській майстерні Михайла Стефанівського.

Будівля колишнього страхового товариства та кооперативного банку “Дністер”. Фото 2021 р.

За проєктом, у будівлі, крім банку та страхового товариства, були ще житлові приміщення у яких мешкала українська інтелігенція, а саме: голова Державного Секретаріату ЗУНР Кость Левицький, стоматолог Іван Бережницький, політик і громадський діяч Осип Назарук. 

Будівля колишнього страхового товариства та кооперативного банку “Дністер”. Фото 2021 р.

Також у будівлі функціонував  великий зал, де відбувалися тренування та змагання українських спортсменів — членів товариства “Сокіл-Батько”. Не раз у залі відбувалися вистави театру “Руська Бесіда”. Зараз в будинку функціонує Перша міська поліклініка.

Перша світова війна та післявоєнна фінансова криза похитнула стабільність львівських кредитних установ. Частина з них так і не оговталась після занепаду та були ліквідована. На зміну австрійському та німецькому капіталу, який підтримував стабільність установ, почали залучати бельгійський та французький. Частина установ змінила пріоритети діяльності та продовжила функціонувати аж поки не почалась Друга світова війна, а після війни сформувалася монополія радянської держави на банківську систему. 

Текст: Юлія Свищ

При підготовці статті використано матеріали досліджень Романа Могитича, Ірини Котлобулатової та ресурсу Фотографії старого Львова

Світлини з архіву polona.pl, Бюро спадщини