Столярка визначає характер фасадів історичних будинків і має значний історичний шлях розвитку. Вікна та двері можуть служити важливим джерелом інформації про дату побудови або реконструкції будівлі. Їх цінність полягає не лише в їх зовнішньому вигляді, але й у докладних деталях конструкції, використаних матеріалах та фурнітурі.
Актуальність збереження столярки особливо важлива зараз, адже такі вікна чи двері все частіше замінюються металопластиковими або іншими, які не відповідають оригінальному стилю будівлі за пропорціями, матеріалами та кольорами. Некомпетентна заміна автентичних вікон може серйозно пошкодити архітектурний вистрій будівель і загальний характер історичного міського середовища.
Історичні вікна
Вікна виготовляли із добре висушеного дерева високої якості. А рами та стулки часто прикрашали різноманітними орнаментами, профілями та різьбленням. У місті майже неможливо знайти два однакові будинки з ідентичними вікнами, оскільки вони мають відмінності одне від одного за задумом архітектора. Вікна стають виразом художніх уподобань будівничих, маючи різноманітні форми, розміри і декоративні елементи.
У період сецесії зазнала зміни форма вікон. Характерними стали вікна з завершенням у формі півкола або підкови, тобто з криволінійною столяркою. Часто прямокутні вікна у верхній частині мають світлик декорований дрібними або вигнутими дерев’яними переплетеннями. Декор навколо вікон багатий, плаский і виконаний м’якими формами у відкритих композиціях. На верхній або нижній частині вікон часто можна побачити декоративні майолікові вставки.
Сецесія характеризується наявністю еркерів зі складними дерев’яними елементами. Типовими для старої частини Львова є дво- або тристулкові подвійні вікна зі співвідношенням висоти до ширини щонайменше 1:1,5 до 1:2. Вони зазвичай мають виразно вертикальну структуру і додаткову горизонтальну планку. Співвідношення світлика до нижнього вікна зазвичай становить 1:3. Вигляд вікон і їх декор відіграють важливу роль для загального вигляду архітектурного ансамблю як у будинках епохи історизму, так і у сецесійних спорудах. Часто вікна фарбували у два різних кольори (всередині та ззовні): фасадна поверхня рами гармонійно вписувалася в колірну концепцію кожного окремого фасаду, тоді як внутрішні поверхні залишалися у світлих тонах. До початку 20-х років ХХ століття вікна зазвичай фарбували олійними фарбами.
Особливістю орнаментальної сецесії були різноманітні варіанти віконної столярки, які вирізнялись використанням криволінійних деталей та складних контурів. Прагнення створити плавні, перехідні форми призвело до заокруглення внутрішніх кутів віконних рамок (наприклад, на вулиці М. Скорика, 6). Принцип об’єднання функціональності та естетики зумовив застосування складно профільованої столярки не лише на головних, але й на тильних фасадах будинків. Художня та конструктивна обробка столярки вікон сходових кліток, розташованих на внутрішньому дворі будинків сецесії, заслуговує на окреме дослідження.
Неширокі вікна розділяли горизонтальною перегородкою приблизно на верхній третині від висоти. Нижня частина розбивалася по вертикалі навпіл, а верхня мала тонкі накладні профілі. Верхня фрамуга могла відхилятися або відкриватися вгору відносно верхньої або нижньої осі.
У сецесії ширші вікна ділилися на три частини, а не на чотири, як в історизмі, з вільною вертикальною віссю та ширшим середнім поділом. Особливо ефектно це виглядало у підковоподібних вікнах, як у будинку на пр. Шевченка, 4 чи на вул. Левицького, 14–16. В окремих випадках середня частина могла бути вужчою, як, наприклад, на вулиці Курбаса, 5. Горизонтальний імпост мав криву форму з найбільшим виступом у середній частині вікна, як, наприклад, на вулиці Городоцькій, 45. У дуже великих вікнах, наприклад, на проспекті Шевченка, 4, ширша частина вікна могла відкриватися ще й посередині. Проте поділ на три частини по вертикалі був більш поширеним, оскільки не мав вирішального значення у композиції. Для сецесійної столярки були характерні дрібні декоративні членування певної частини вікна по периметру скляної тафлі. Таким чином візуально скоригувати співвідношення поділів стулки вікна, яке могло бути недостатньо гармонійним (вул. Дорошенка, 15). Крім того, характерними були Y-подібні декоративні елементи членування фрамуги (наприклад, на вулиці академіка Павлова, 1, 3, або на проспекті Шевченка, 4). Як дань ордерним членуванням, верхні частини імпостів могли бути прикрашеними “вінком” зі стрічками, а на перетині імпостів – стилізовані заклепки (коло в квадраті), а самі імпости могли канелюватися (наприклад, на вулиці Шептицьких, 41).
Також на фасадах будинків у стилістиці орнаментальної сецесії трапляються стилізовані портфенетри (вікна на всю висоту приміщення від підлоги до стелі), де центральна частина є дверима-виходом на балкон. Ці віконні прорізи переважно квадратні, імпост-карниз розділяє проріз на резонній висоті як для дверей, а по горизонталі вікно три- або чотиридільне. Вертикальні імпости виглядають як пілястри із стилізованим ордерним декором, замість капітелей можуть виступати кронштейни (вул. Дорошенка, 11).
У раціональній сецесії залишився популярним тридільний поділ вікна з ширшою середньою частиною, що спостерігається, наприклад, у будинку на вулиці Котляревського, 10. Проте були розроблені й інші методи декорування віконних отворів. Наприклад, вікно могло членуватися на почергово горизонтально та вертикально розташовані невеликі прямокутники, наслідуючи вітражний спосіб (вул. Котляревського, 49). Особливо часто таке членування використовували на тильних фасадах, бо було зручно вставляти кольорове засклення для декорування сходових кліток, як, наприклад, на вулиці Хмельницького, 35, 125. З’явились стилізації віконної столярки попередніх стилів, зокрема бароко і класицизму.
Загалом для періоду сецесії характерна віконна столярка, в якій верхні стулки відкривались поворотом відносно верхньої чи нижньої горизонтальних осей, тобто кріпилися не до вертикальних стійок, а до горизонтальних частин віконної рами. Після 1912 р. з’являються об’ємні просторові засклені елементи, подібні до еркерів (вул. Пекарська, 11; вул. Конопницької, 14).
Історичні двері
Епоха сецесії призвела до значних змін у виготовленні дверей та брам, хоча конструктивно їхні характеристики мало змінювалися. Однак змінювався їхній зовнішній вигляд. Мистецтво ковальства краще відтворювало плавні лінії сецесії, тому саме в цей період металеві двері стали більш популярними.
Флористичні мотиви та плавні форми замінили прямі лінії попередніх епох. Дверні тафлі були прикрашені квітковими орнаментами, а для засклення використовували як прозоре грановане скло зі шліфованими краями (фацетне скло), так і матове скло. Світлик вже не завжди був прямокутний, його переплетення набуває пластичних форм. У сецесії часто використовували декоративні решітки на вікнах дверного полотна та світлика. Крім того, кольорову гаму розширили, використовуючи також чорний, зелений та коричневий. Однією з особливостей львівської сецесії були металеві двері, що виглядали більш легкими та вишуканими, ставши естетичним акцентом першого поверху. Тамбурні двері, що розташовувалися між холом та сходовою кліткою, мали легку конструкцію з великими заскленими площинами. Двері до квартир часто увінчував ліпний декор.
Вся фурнітура, крім своєї основної функції, також виконувала естетичну роль і, разом з іншими металевими деталями, була частиною декоративного оформлення. Форми та матеріали фурнітури змінюються відповідно до стилю (зокрема, це стосується дверних ручок), і можуть бути виготовлені з міді, латуні або кованого заліза. Двері і брами зазвичай мають звичайні замки (накладні або вбудовані), а також можуть бути обладнані додатковими механізмами (наприклад, засувами або защіпками) з внутрішньої сторони.
Брамам, дверям і вікнам у історичних будинках Львова, як і багатьом іншим архітектурним деталям, не вистачає належного догляду, а співвласники часто не усвідомлюють відповідальності за збереження та догляд за цими елементами.
Джерела:
Довідник облаштування міста Правила поведінки в історичному середовищі
Присяжний К. В. Віконна столярка львівських будівель / К. В. Присяжний, Т. Є. Казанцева, О. Г. Заречнюк // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія : Архітектура. 2013. № 757. С. 364-374.
Фото: Бюро спадщини у Львові
