Цього року Львів відзначає 180 років з дня народження Арнольда Рерінґа, завдяки якому Львів
отримав найкращі зелені зони в історичній частині міста. З цієї нагоди Бюро спадщини організувало Парковий університет, в рамках якого проходить серія заходів, які мають на меті познайомити містян ближче з історією зелених зон міста.
Одна з лекцій була присвячена історії палісадників Львова. Ми підготували найцікавіші моменти з лекції, яку провів архітектор Георгій Корнєєв, головний спеціаліст відділу охорони та використання об’єктів культурної спадщини УОІС.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Концепція місто-сад: з чого все почалося
Місто-сад – концепція ідеального міста, де люди живуть в гармонії з природою, яку розробив англійський соціолог-утопіст Ебенізер Говард на рубежі ХІХ – початку ХХ століття. Хоч ідеї створення так званого «зеленого міста» були в думках архітекторів не одне століття, відправною точкою стала розбудова Лондона за часів індустріальної революції, відсутність продуманих міських просторів і підвищена спекулянтами вартість землі, яка не дозволяла простим жителям придбати комфортне житло в межах міської межі.
Свої думки Ебенізер Говард опублікував в книзі «Міста-сади майбутнього» (GardenCitiesofTo-morrow) (1898 р.), в якій описав утопічне місто, де в екологічно чистій місцевості створюється селище котеджного типу, незалежне від будь-якого індустріального, містотвірного підприємства. У цьому місті згідно з задумом мали будувати невисокі будинки з палісадниками, багато зелених насаджень та садів. З вигляду це було коло, площею 1000 акрів, поділене на шість секторів, а чисельність жителів такого селища не повинна була перевищувати 30 тисяч.
Хоч ідея в той час не отримала підтримки в Англії, зате вона вплинула на розвиток містобудування в XX столітті у Європі, знайшовши продовження в роботах Барі Паркера і Раймонда Енвіна та досі надихає архітекторів і урбаністів по всьому світу.
Експериментальний проект в радянській Україні
Після Першої світової війни на території СРСР почало стрімко розвиватися виробництво. За 12 років було побудовано 7 тисяч великих підприємств і виникло питання про розселення усіх цих робітників. Скориставшись ідеєю концепції міста-саду перше експериментальне селище на території радянської України, було побудоване у 1929-1932 роках в Запоріжжі.
Соцмісто було поселенням для працівників Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу) і розташованих неподалік підприємств важкої промисловості, яке зводили в рамках радянської індустріалізації.
Чи є Львів містом-садом та яка роль палісадників?
«…Палісадник або коротше палісад, є паркан, тин, зроблений з товстих пластин, або паль загострених до верху завдовжки до 2,7 м, вкопаних на 7,6 см і згуртованих поперечними брусами на відстані одна від одної на 5 см, щоб між ними могло повертатися рушничне дуло…» – згідно інженерного словника 1771 року.
У 1772 році Львів увійшов до складу Австро-Угорської імперії. Під новою владою місто розширювалося, зводились нові будівлі, облаштовували нові вулиці і площі. Було вирішено розробити 10-річний план покращення доброустрою в місті, який окрім озеленення, передбачав санацію забудови. Ідея відкритих палісадників і збільшення зелених зон якраз бере початок із тих часів, і щоб за цим усім доглядати запросили Карла Бауера на новостворену посаду інспектора міських плантацій.
З кожним десятиліттям у Львові все більше архітекторів зверталися до концепції Ебенізера Говарда при розробці своїх проектів.
Наприклад ідею забудови малоповерховими віллами з палісадниками було втілено в районі Софіївка (між теп. вулицями Стрийською, Панаса Мирного, Ярославенка, Дібровною та Свєнціцького), де серед численних відомих і менш відомих власників вілл – садиби Івана Франка і Михайла Грушевського.
До слова, сад перед будинком Михайла Грушевського був декоративний, бо творили його лісові дерева – бук, кедрова сосна. Там була розкішна клумба, що видно з аерофотозйомки 1921 року. У формуванні цього палісадника доклав руку садівничий Арнольд Рерінґ.
Також варто виділити забудову району Новий Світ (між вул. Коновальця, Котляревського, Мельника, Гіпсова, Ожешко, Труша, Рудницького), де дерева висаджували таким чином, щоб забезпечити нормальне освітлення приміщень. Практично перед усіма будинками збереглися палісадники, які сьогодні здебільшого добре озеленені тіньовитривалими багаторічниками.
В цьому районі яскраво виділяється вілла Франса (арх. Я. Перосо, 1893), в якій зараз розміщений обласний фізкультурний диспансер. Перед головним входом нас зустрічає вічнозелені самшити та магонія, на території ростуть сторічні чорні сосни. А зелену смугу огорожі творить дейція і жасмин.
При забудові багатьох вілл та елітних житлових будинків з палісадниками в попередній період існувала така собі «тріада»: архітектори Юліан Захаревич – проект, Іван Левинський – будівництво та оздоблення, інспектор міських садів Арнольд Рерінг – озеленення та упорядкування садів.
Непарна сторона нинішньої вулиці Ген. Чупринки увійшла до житлової дільниці під назвою Кастелівка, яку запроектували у 1886-1888 рр. архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський. Мальовничі вілли Кастелівки, розкидані серед зелених насаджень, реалізували ідею нових урбаністичних ідей міста-саду, що помітно з ситуаційного плану Кастелівки 1889 року.
Якщо наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.в багатьох районах Львова схоже озеленення переважало лише біля окремих вілл, то починаючи з міжвоєнного і повоєнного періоду набувають популярності нові житлові забудови, а саме віллові комплекси та багатоквартирні будинки, які також передбачали відповідне озеленення.
Перші роки цього періоду у малоповерховому житловому будівництві великої популярності набирає «дворковий» стиль часто з елементами «ArtDéco». Загалом для огорожі палісадників перед такими будинками використовували сітку-рабицю, що видно на прикладі забудови вул. Власна Стріха (нині вул. Панаса Мирного), Черешневої, Бочковського (Одеської), Спулдзельчої (Кооперативної), а багатоквартирні будинки було побудовано на вул. Кадетській (Героїв Майдану), 11, 11а, 15 за авторства П. Тарнавецького.
У 1930-х роках за проектами Тадеуша Врубеля, Леопольда Мартина Карасінського, Максиміліана Кочура було збудовано мальовничий малоповерховий вілловий комплекс «Професорська колонія», де поселили професорів Львівського університету.
Як змінювалися палісадники у Львові
Стилістика будівель також вплинула на відкритість для огляду, доступу до палісадників та довкола них. На зміну огорожам по 2 м прийшли невеликі цегляні «бордюри» по 0,8 – 1,2 м прикрашені клінкерною цеглою, або характерним для функціоналізму тиньком та фактурою. Декоративним елементом для таких огорож часто ставала сталева труба, або інший профіль, що завершував площину «бордюру». В таких палісадниках висаджували різноманітні квіти, декоративний чагарник і інше.
Огорожі перед львівськими палісадниками також пройшли певну еволюцію – від дерев’яних парканів, які ми можемо спостерігати на архівних фото, до вишуканих огорож, в яких використовувалися ковані та литі огорожі, сітка-рабиця, природний камінь, цегла, бетон.
Серед відомих фірм, які займалися огорожами були фірма «JanStankiewicz», Фабрики художнього та будівельного слюсарства Яна Дашека «Daschek», що стало відомо завдяки архівним рекламам кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Одним з видатних майстрів з виготовлення огорож був друг Івана Левинського Михайло Адальбертович Стефанівський.
Усім добре відомо про значення зелені для мешканців міста під час формування мікроклімату і здорових умов проживання. Але є ще один цінний чинник зелені, який дуже важливий для людей – її естетичні переваги. Красу міського краєвиду, привабливість образу міста складають озеленені території мікрорайонів і кварталів, міські парки та сквери, смуги вуличної зелені і, певна річ, палісадники. Достатньо озеленене місто завжди красиве, приємне і затишне і Львів ніколи не поступався у цьому іншим європейським містам та навіть набув свій особливий шарм завдяки своїм палісадникам. Ми маємо достойну спадщину і повинні її зберегти.
Текст : Павло Богайчик, Ірина Колодка, Бюро спадщини
Матеріал підготував: Георгій Корнєєв
