Щороку в місті Феррара відбувається одна з найавторитетніших подій у сфері збереження культурної спадщини – SALONE RESTAURO, найважливіша подія на міжнародній виставковій арені, присвячена економіці, збереженню, технологіям та популяризації культурної та природної спадщини. Її головна мета – не лише об’єднати фахівців, дослідників і практиків галузі реставрації, а й популяризувати італійські технології, матеріали, наукові підходи та виробників. У межах цьогорічної програми представниця ЛКП “Бюро спадщини” взяла участь у заходах виставки, ознайомилась з італійськими практиками та налагодила прямий діалог з виробниками, які формують європейський ринок у цій сфері.
Італія з її тисячами об’єктів спадщини – не лише країна музейних скарбів, а й лабораторія щоденної реставраційної роботи. Високий попит на фахові рішення зумовив появу SALONE RESTAURO, найбільшого галузевого салону, який з 1991 року задає тон не лише для внутрішнього ринку, а й для міжнародного співтовариства.
Українська делегація відвідала реставраційний салон за координації та підтримки Агентства з зовнішньої торгівлі Італії (ІТА) та Посольства Італії в Україні. Програма візиту з 12 по 15 травня охоплювала три міста — Венецію, Падую та Феррару. Цьогоріч ІТА запросило близько 50 іноземних делегатів із 18 країн: Албанії, Саудівської Аравії, Болгарії, Китаю, Кіпру, Куби, Франції, Греції, Ірану, Кувейту, Лівану, Лівії, Косова, Сирії, Туреччини, України, США та Узбекистану. Делегати мали змогу відвідати виставку і взяти участь у двосторонніх зустрічах з італійськими компаніями-експонентами.
У Венеції, на прикладі двох локацій — вже не діючого храму Св. Марії Помічниці Християн та Церкви Джезуїтів — учасникам розповіли про складнощі реставрації об’єктів, що функціонують. Це — одна з особливостей італійської реставраційної практики: доступ до пам’ятки практично не перекривають. Ба більше, у храмі Св. Марії Помічниці протягом чотирьох днів на тиждень за попереднім записом можна спробувати себе у ролі реставратора. Як розповів керівник реставраційного проєкту Андреа Черідо, більшість людей не усвідомлюють, наскільки кропітким і тривалим є цей процес. Тому практична залученість — один з найефективніших способів донести глибину цього ремесла до пересічного відвідувача. Наразі спеціалісти зосереджені на реставрації мармурового вівтаря, після чого перейдуть до інших приміщень храму.
Церква Джезуїтів стала справжнім технологічним відкриттям. Нині у храмі та на фасаді змонтовано риштування — фахівці працюють над відновленням стінописів на склепінні та реставрацією скульптур у зовнішніх нішах. Безпосередня близькість до об’єкта дала змогу роздивитися найдрібніші деталі розписів і різьблення. Як зізнаються самі реставратори, так стають помітними всі помилки попередніх етапів відновлення. До слова, подібну ситуацію мали нагоду спостерігати й львів’яни — під час реставрації розписів нави та головного фасаду Гарнізонного храму свв. апостолів Петра і Павла (вул. Театральна, 11).
Наступного дня у Падуї учасники побачили приклад адаптації історичних будівель до сучасного використання. Художня середня школа Сельватіко займає історичну будівлю, а поруч споруджують новий корпус для навчального процесу. При цьому архітектори продумали рішення не з’єднувати обидві будівлі, а забезпечити примикання через невеличкий ”коридор” — це етично щодо змін у пам’ятці і водночас доцільно з огляду на сейсмічну активність регіону.
Найбільшим очікуванням, без сумніву, була сама виставка. На її платформі зустрілися понад сто італійських компаній, що пропонують інноваційні рішення не лише в галузі реставрації, а й у суміжних напрямках: будівельні матеріали, обладнання, цифрові технології для дослідження, обстеження та аналізу стану будівель. Чимало стендів були орієнтовані на три ключові критерії: екологічність, ефективність та точність. Постійно відбувалися демонстрації: студенти-художники відтворювали фрагменти картин із використанням сучасних пігментів; в іншому павільйоні аналізували кольористику стінописів за допомогою зображень у різних спектрах — це дозволяло підібрати пігмент, максимально наближений до оригінального (на 92–98%). За допомогою спеціального об’єктива стало значно легше розпізнати реставраційні доповнення.
Вразили рішення щодо сейсмічної стійкості. Компанія KIMIA запропонувала використання тонких скловолокнистих сіток для укріплення конструкцій. Фахівці особливо гордяться тим, що ця технологія успішно застосовувалася під час відновлення міста Норча після землетрусу 2016 року.
Окреме місце на виставці зайняли студентські проєкти. Молодь з Болонського університету представила свій перший патент — пристрій для мікропроб творів мистецтва. Один ледь помітний прокол і спеціально сконструйований кейс для дослідження мінімізують шкоду для картини без втрати якості аналізу. Усе — заради збереження прекрасного.
Очевидно, що виставка-салон орієнтована насамперед на знайомство продавців і покупців. Можливість побачити, доторкнутися й випробувати рішення ще до впровадження — ключовий принцип. Для учасників і делегатів це також місце натхнення, обміну думками та професійного діалогу.
На жаль, українські реалії не завжди дозволяють легко інтегрувати європейські матеріали — потрібні додаткові екологічні сертифікації та включення до кошторисних норм. Та саме такими малими кроками ми можемо змінювати філософію реставрації в Україні.
Делегати з інших країн, представники компаній, до чиїх стендів ми підходили, цікавилися, чи тривають реставраційні роботи в Україні. Почувши ствердну відповідь, щиро дивувалися: «Але ж у вас війна!» Так, війна. Так — боляче, страшно, складно. Але — тривають. Така відповідь одразу змінювала тон розмови — вона ставала несподівано теплою. Хтось уже бував в Україні, хтось прихистив українську родину. Одна жінка навіть стримувала свого сина від того, щоб поїхати воювати «за країну своєї коханої».
Це вкотре підтверджує: ми не самі. І у війні, і в боротьбі за спадщину.
Стефанія Топилко для Бюро спадщини
