Цього року виповнюється 130 років з дня народження українського архітектора Олександра Пежанського. З цієї нагоди Львівською обласною радою 2022 рік проголошено Роком родини Пежанських та започатковано однойменний історико-мистецький проєкт “Рік родини Пежанських”.
Щоб підтримати проєкт, Бюро спадщини розпочинає серію публікацій, у яких розповідатиме про основні архітектурні здобутки родини Пежанських у Львові та за межами міста.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Хто ж такі Пежанські?
Родина Пежанських – маловідома, хоча Григорій, Олександр та Михайло Пежанські зробили значний внесок у розвиток архітектури та суспільного життя міста в період з кін. ХІХ ст. до Другої світової війни.
Григорій Пежанський народився у 1860 р. в с. Пчани (сьогодні – Стрийський район Львівської області). Закінчив гімназію у Стрию, навчався на архітектурному відділенні Львівської політехнічної школи (сучасного університету Львівська політехніка) та у Цісарсько-королівському інституті у Відні. Там здобув освіту за фахом інженера-архітектора.
Повернувшись до Львова, певний час працював у магістраті, згодом у намісництві, де до 1924 р. був радником з будівництва. З дружиною Оленою мав трьох синів.
Найстарший син Володимир Пежанський архітектором не був, проте брав активну участь у діяльності різних культурних організацій.
Середній син – Олександр народився 2 листопада 1892 р. Закінчив реальну гімназію у Львові та відділ архітектури Львівської політехніки. У часи Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська. Службу проходив у залізничному полку австрійської армії на східному та південному фронтах. У 1919 р. вступив до лав Української Галицької армії.
Молодший син Михайло Пежанський не пішов архітектурною стежкою, як його батько та брат. Він обрав дотичну до архітектури спеціальність – інженера-будівельника. Освіту здобув у Віденській та Львівській політехніках. Створив власне бюро, що займалось проєктуванням житлових будинків, розробляло містобудівні проєкти та проєкти міських комунікацій. Був активним діячем Пласту.
Під час Другої світової війни Олександр та Михайло Пежанські виїхали у Польщу, а згодом до США.
Архітектурна спадщина родини Пежанських у Львові
Пежанські запроєктували та збудували чимало знакових будівель у місті.
Григорій Пежанський розробив проєкт будівництва трибун тимчасового стадіону на 8 тис. осіб неподалік головної алеї Крайової виставки 1894 р. Це найзнаковіша подія кінця ХІХ ст. у Королівстві Галичини та Лодомерії. Архітектор доклався до реконструкції будівлі Галицького сейму та низки корпусів Львівського університету. Зокрема упродовж 1910-1912 рр. керував будівництвом корпусів фізичного та хімічного факультетів за сучасною адресою вул. Кирила і Мефодія, 6-8.
Олександр Пежанський у 1927 р. створив будівельне підприємство та почав проєктувати житлові, громадські та культові споруди у стилях модернізму та функціоналізму у Львові і поза його межами. Наймасштабнішим його проєктом у Львові був шпиталь “Народна лічниця” за сучасною адресою вул. Озаркевича 4, зведений коштом та з ініціативи Андрея Шептицького для надання безкоштовної лікарської допомоги всім, хто її потребує у Львові та Галичині.
Олександр Пежанський долучився до розбудови Церковного музею (зараз – Національний музей у Львові ім. А. Шептицького), більш відомого як вілла Дуніковського на вул. Драгоманова, 42. У 1930-1935 рр. він здійснив прибудову бічного крила музею.
У 1938-1939 рр. О. Пежанський збудував житловий будинок на вул. Глибока, 11 у стилі функціоналізму для працівників страхового товариства “Карпатія”. Крім цього, архітектор спорудив низку будинків на вул. Пісковій для кооперативу “Власна хата” (1927-1929 рр.). Між вул. Братів Міхновських і вул. Головацького у 1932 р. за проєктом Пежанського зведено будівлю для “Маслосоюзу”, проте до наших днів вона не збереглась.
Не архітектурою єдиною: фотографія, кінематограф, пласт та вплив на освіту
Родина Пежанських зробила внесок не лише у розвиток архітектури, але й культури та освіти. Григорій Пежанський у 1909 р. був одним із засновників Українського технічного товариства – професійного об’єднання інженерів. Він певний час працював у структурі страхового товариства “Дністер”, був членом Ставропігійського інституту у Львові.
Крім архітектури, Олександр Пежанський цікавився фотографією, малярством, музикою. Зі старшим братом Володимиром був членом напівпрофесійного оркестру учнів академічної гімназії та консерваторії. Олександр навчався гри на скрипці, був солістом академічного хору “Бандурист”, багато мандрував та фотографував. Він був членом туристично-краєзнавчого товариства “Плай” та Українського фотографічного товариства. У 1934 р. зняв аматорський фільм “З мандрівки по Рівієрі”. Це не єдиний фільм Олександра Пежанського. Ще він працював над короткометражками на тему подорожей та спорту, проте їхня доля залишається невідомою.
Михайло Пежанський був активним діячем першого пластового гуртка в Академічній гімназії у Львові у 1912 р. Згодом став термінографом, також захоплювався фотографією. Після еміграції у США організовував ювілейні зустрічі Пласту, створив декілька фільмів на цю тематику.
Михайло створив унікальний фотоальбом пласту, виданий на честь 50-річчя Українського Пласту. Був активним діячем Товариства українських інженерів, досліджував українську технічну термінологію та був засновником Українського термінологічного центру в США. Там працював над виданням українського словника технічної термінології.
Родина Пежанських зробила чималий внесок у розвиток архітектури та української культури попри те, що тривалий час мешкали закордоном.
Григорій Пежанський помер у Львові та похований на Личаківському цвинтарі. Олександр Пежанський помер і похований в Чикаго, а Михайло похований на цвинтарі в Саут-Баунд-Брук.
Культурно-освітні події проєкту “Рік родини Пежанських” відбуватимуться упродовж 2022 р., за підтримки Львівської обласної ради та Львівської обласної державної адміністрації. Інформацію про заходи будуть висвітлювати на Facebook-сторінці Спадок родини Пежанських.
Текст: Павло Богайчик, Юлія Свищ, Бюро спадщини
Фото: Юлія Свищ, Бюро спадщини
Архівні фото: Центр міської історії
