Ранок 24 лютого 2022 р. без перебільшення став одним із тих переломних моментів світової історії. Цей день життя кожного українця розділив на ДО і ПІСЛЯ. Проте, подія, про яку ми говоримо, мала вплив далеко поза межами безпосереднього театру дій. Адже саме тоді почалася наймасштабніша війна у новітній Європі: росія здійснила брутальне повномасштабне вторгнення на територію України.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Хтось запам’ятає цей ранок тривожними новинами, хтось – пронизливим виттям сирен, хтось пізнає руйнівну силу вибухів перших ракет та артилерійських снарядів. Серед хаосу війни, коли на перший план виходять первинні потреби захисту життя та здоров’я себе і близьких, у різних містах України небайдужі люди: управлінці місцевого самоврядування, громадські організації, ініціативи та волонтери, згуртували свої зусилля задля важливої місії – захисту пам’яток культурної спадщини від можливих руйнацій внаслідок бойових дій.
Потреба у об’єднанні зусиль різних організацій над захистом пам’яток була зумовлена не лише раптовою атакою російських військ, а також неготовністю організацій, які забезпечують утримання пам’яток, діяти в умовах воєного стану.
У цій статті поставлено за мету зафіксувати для історії процес захисту спадщини у Львові, а також імена мужніх людей, які зробили вирішення цієї проблеми пріорітетним для себе у цей без перебільшення надзвичайно складний час. Ми хочемо описати та переосмислити крок за кроком наші дії, передати наш досвід, аби інші в разі потреби могли скористатися ним, враховуючи наші успішні практики так само, як і наші помилки.
Львів – це перше місто в Україні, де на початку повномасштабної війни почали облаштовувати захисні конструкції навколо пам’яток. Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, громадські організації та ініціативи, серед яких ЛОО Львівське товариство охорони пам’яток історії та культури, ГО «Центр історичної пам’яті» та багато інших волонтерських ініціатив та культурних інституцій, наприклад музеїв, галерей тощо стали ядром координації міжнародної допомоги та дій волонтерів на локальному рівні. Завдяки їхнім зусиллям у найкоротші терміни найцінніші пам’ятки Львова були захищені спеціальними конструкціями та матеріалами, а старовинним церквам, музеям та іншим культурним установам було надано обладнання для гасіння пожеж, пакувальні матеріали для захисту та евакуації експонатів тощо.
Захист пам’яток
«Не боятися відповідальності, швидко приймати рішення, допомагати і просити про допомогу – ось що було важливо у перші дні повномасштабної війни» – згадує Лілія Онищенко, тодішній начальник Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, зараз – радник міського голови з питань збереження культурної спадщини.
Слід не забувати, що відлік йшов не на дні, а на години. Ніхто не знав, наскільки далеко зможе зайти російська армія, а ракети атакували навіть найвіддаленіші від кордону міста. Протоколів дій захисту пам’яток в умовах бойових дій на момент початку повномасштабної війни не було.
У контексті захисту пам’яток важливо було зважати на актуальну зброю і спосіб ведення бойових дій, а не просто копіювати практику Другої світової війни. Облаштовуючи захисні конструкції, слід було розуміти, від якої зброї ми захищаємо наші пам’ятки. У Львові, який знаходиться на значній відстані від фронту, захисні конструкції переважно були розраховані на пом’якшення чи нівелювання наслідків вибухової хвилі від ракетних ударів, якими могло бути атаковане місто.
Наступним кроком професіоналів у сфері охорони спадщини був аналіз того, котрі саме із найцінніших пам’яток є найбільш загроженими, та які елементи першочергово потребують захисту.
Вітражі
«Ми зупинилися на вітражах тому, що вони є одними з найбільш крихких елементів пам’яток культурної спадщини, – розповідає Андрій Салюк, голова ЛОО Львівського товариства охорони пам’яток історії та культури, – адже навіть якщо після вибуху будівля встоїть, то вітражі будуть зруйновні ударною хвилею, тож треба було вирішити, як цьому зарадити».
В зоні найбільшого ризику були визначені пам’ятки, розташовані поблизу військових або важливих адміністративних об’єктів, адже ті в будь-який момент могли стати ціллю ворожих ракет. Саме тому першочергово був встановлений захист на вітражах Успенської церкви, яка знаходиться неподалік Львівської обласної державної адміністрації, та Латинської Катедри, що поблизу Львівської міської ради.
Оскільки часу на пошук та аналіз правильних методик захисту спадщини в умовах війни практично не було, пам’яткоохоронці, при облаштуванні захисту, керувалися радше здоровим глуздом та умовами, які «диктувала» сама пам’ятка. Цікаво, що підхід до кожного об’єкта був індивідуальний. Так, у випадку Успенської церкви вітражі, створені у 20-их рр. ХХ ст. відомим українським художником Петром Холодним, зовні закриті ґратами. На ці ґрати вирішили встановити ОSB-плити, оскільки вони достатньо міцні, аби стримати вибухову хвилю. Закривали повністю по периметру скла, прив’язуючи плиту дротом до ґрат та додатково фіксуючи шурупами. Три цінні вітражі з вівтарної частини храму Іоана Золотоустого, виготовлені у Мюнхені у 1887-1889 рр., також були захищені OSB-плитами. В Латинській Катедрі, натомість, було вирішено закрити вітражі сендвіч панелями, оскільки вони також міцні і монтувати їх можна було безпосередньо на стіну, залишаючи простір між вітражем та панеллю для амортизації. В інших храмах, де була така можливість, вітражі просто демонтовували та переміщували у сховища, як от, наприклад, у храмі св. Іоана Золотоустого центральний вітраж над головним входом перенесений в укриття. За принципом, подібним до захисту вітражів, був облаштований захист мозаїки на фасаді храму св. Іоана Золотоустого. Її закрили мінеральною ватою та OSB-плитами.
Згодом пам’яткоохоронці дізналися, що існують спеціальні плівки, якими для захисту заклеюють вітражі, проте, на той момент таких плівок в Україні не було.
В контексті захисту мала значення й експозиція вікон, адже якщо вітражі виходили на внутрішнє подвір’я, їх, з огляду на обмеженість часу і ресурсів, було вирішено залишити без захисту. Вибухом, який трапився би назовні пам’ятки, вони не могли бути зруйновані. Натомість, якщо б ракета чи снаряд потрапили у внутрішнє подвір’я, силою ударної хвилі швидше за все була б зруйнована сама будівля, тож не було б сенсу окремо захищати вітражі.
Іншим способом захисту вітражів було встановлення захисних конструкцій не зовні, а зсередини, створюючи опору у вигляді фанери або OSB-плити, на яку наносився шар мінеральної вати. Таким чином, при вибуховій хвилі осколки вітража були б «піймані» цією конструкцією, і його можна було б скласти заново. Такі типи захисту переважно встановлювали у житлових будинках, де є наявні вітражі. Перевагою методу була відсутність необхідності спеціальної будівельної техніки чи риштувань, аби встановити захисну конструкцію зовні.
Скульптури
Наступною потенційно вразливою ціллю були визначені скульптури, а надто ті, котрі розташовані поблизу важливих стратегічних об’єктів на кшталт Львівської міської ради. Саме тому першочергово були захищені фонтани із скульптурами давногрецьких богів у стилі класицизму автора відомого львівського скульптора Гартмана Вітвера – Нептуном, Діаною, Адонісом та Амфітритою, що знаходяться на площі Ринок, а також скульптури святих римо-католицької церкви, розташовані навколо Латинської Катедри.
Концепція полягала у тому, що скульптури потрібно чимось загорнути, створити ефект мішка з уламками у випадку, якщо скульптура буде зруйнована вибухом. Уламки таким чином триматимуться купи і буде можливість знову скласти їх, як пазл. «Чи не найбільших втрат культурній спадщині під час Другої світової війни завдали прибиральники – напівжартома зазначає Андрій Салюк – адже якщо пам’ятка була пошкоджена вибухом, існувала спокуса якнайшвидше все поприбирати. Часом люди не могли зідентифікувати уламки скульптур і просто викидали їх».
Для обгортання пам’яткоохоронці у Львові використовували гідробар’єр, так звану мембрану, яка дозволяє скульптурі «дихати». Зверху покривали шаром мінеральної вати та обов’язково ще раз огортали паропроникною плівкою. За подібним принципом захищені і білокам’яні скульптури навколо Латинської Катедри, які були загорнуті спеціальними вогнетривкими тканинними матеріалами із прошарком базальтових волокон.
Додатково від впливу можливої вибухової хвилі та уламків навколо скульптур були встановлені металеві сітчасті конструкції. Такими ж сітчастими конструкціями захищений пам’ятник Адамові Міцкевичу. Згодом багато інших скульптур, як окремостоячих, так і елементів фасадів пам’яток були захищені від можливих руйнувань за подібним принципом.
Фасади та інтер’єри
В окремих випадках захисними конструкціями закривалися цілі фасади. У Львові це три споруди епохи Ренесансу, серед яких дві каплиці – колишні усипальні родин Кампіанів і Боїмів, та Чорна кам’яниця – одна з найцінніших ренесансних споруд Львова, розташована на пл. Ринок. Захисні конструкції облаштовані за схожим принципом, проте мають деякі відмінності. Головний фасад каплиці Боїмів було закрито риштуванням та сітками. Завдяки використанню сітки фасад каплиці залишився доступним для огляду, а це важливо, оскільки каплиця Боїмів є однією з найпривабливіших туристичних локацій Львова. Фасад каплиці Кампіанів був закритий риштуваннями та металевими листами із ребрами жорсткості, тож зараз він недоступний для огляду. Захисні риштування на фасаді Чорної кам’яниці були встановлені за кошти Посольського фонду США збереження культурної спадщини, який раніше профінансував і реставрацію цього об’єкту у 2019 р. Також, за принципом, подібним до захисту фасадів, захищений дерев’яний вівтар «Голгота» – унікальна дерев’яна пам’ятка, чиї композиційні частини належать до різних періодів (від найстарішої скульптури Ісуса Христа, яку дослідники датують XV ст. до найновіших елементів із XVIII ст.). Щоб убезпечити його від можливих руйнувань, було прийнято рішення демонтувати та перенести у сховище скульптури, а сам вівтар закрити захисною спорудою з риштувань та металевих листів.
Усвідомлюючи підвищений ризик виникнення пожеж, цінні елементи інтер’єрів окремих пам’яток були додатково захищені. Зокрема, встановлена залізна протипожежна куртина перед іконостасом церкви св. Параскеви-П’ятниці, який датують першою половиною XVII ст. Деякі скульптури були огорнуті спеціальними вогнетривкими матеріалами та перенесені у сховища.
Тривалою була дискусія щодо того, які вогнегасники правильно використовувати для гасіння пожеж на пам’ятках: порошкові, пінні чи водні. Забезпечити вогнегасниками об’єкти культурної спадщини стало викликом для пам’яткоохоронців з перших днів війни. Допомога надійшла від Інституту ”Polonika” та головного консерватора міста Варшави Міхала Красуцького.
Міжнародна допомога
«Нам допомагали тому, що нам довіряли – каже Лілія Онищенко, – ті міжнародні організації, які мали попередній позитивний досвід роботи з Львовом, в перші дні війни почали допомагати самі та залучати інші організації і фонди на допомогу не лише нашому місту, а й цілій Україні».
Таким чином на початку березня в Україну вже почала надходити матеріали для захисту культурної спадщини.
«Перша допомога з Німеччини приїжджала у багажниках рейсових автобусів, – пригадує Андрій Салюк – Також надзвичайно важливою була фінансова допомога Інституту «Полоніки», адже власні кошти на закупівлю захисних матеріалів швидко танули».
Важливий внесок зробила Хорватія. Пані посол Хорватії в Україні Аніца Джамич разом з Міністерством культури та медіа Хорватії організували круглий стіл, на який запросили представників українських організацій та установ, що займаються захистом спадщини, а також хорватських пам’яткохоронців, які рятували їхні об’єкти культурної спадщини від війни 30 років тому під час розпаду Югославії. Хорвати розповіли, що тоді були створені спеціальні групи, котрі, коли підходив фронт до якоїсь ділянки, виїжджали та евакуйовували найцінніші елементи: ікони, скульптури тощо. На питання, як і у що пакували, хорватські експерти відповіли, що використовували величезні алюмінієві контейнери. Виявилося, що у Хорватії є завод, який їх виготовляє. Згодом такі контейнери та спеціальні пакувальні матеріали були надані Хорватією Україні в рамках гуманітарної допомоги.
«Ці контейнери були на вагу золота, – розповідає Андрій Салюк – Ми їх пороздавали по музеях і всі від них були в захваті: величезні, міцні, неймовірно легкі! Найважливіше, що вони мають спеціальні пази, завдяки яким їх можна ставити один на одного хоч на 10 метрів у висоту і вони не впадуть. Також Хорватія передала тоді величезні подушки, з якими ми не знали, що робити. Виявилося, що вони призначені для перевезення цінних крихких речей, типу кераміки. Подушки наповнені дуже сипучим матеріалом. Ви кладете на дно подушку, на неї, наприклад, китайську вазу. Вона опускається, але не на дно. Другою подушкою накриваєте – і все. Ваза не розіб’ється».
Верифікація методики захисту пам’яток – ось що було неабияк важливо для наших пам’яткоохоронців. Центр світової спадщини ЮНЕСКО надали фахівців, які мали досвід порятунку спадщини в умовах надзвичайних ситуацій. Вони проаналізували кейс Львова та підтвердили, що даний спосіб захисту пам’яток у більшості випадків був правильний.
«Поки в Україну не надійшли перші поставки паропроникної плівки, ми загортали скульптури звичайною, – каже Андрій Салюк – Слід розуміти, що часу на пошуки правильних матеріалів не було. Іноді краще захистити пам’ятку наявними засобами, поки немає відповідних. Після отримання мембрани, звичайну плівку ми зняли».
Важливу роль у залученні та розподілі міжнародної допомоги відіграв створений на початку війни «Центр порятунку культурної спадщини» – ініціатива, що координувалася громадською організацією «Центр історичної пам’яті», керівником якої є Роман Метельський. Центр одразу налагодив партнерські зв’язки з Комітетом допомоги українським музеям (Komitet Pomocy Muzeom Ukraińskim) у Польщі. Було погоджено, що вся гуманітарна допомога, спрямована на порятунок спадщини, надходитиме на хаб комітету, а звідти – доправлятиметься в Україну.
«Ми у Центрі порятунку культурної спадщини старалися реагувати на запити культурних інституцій з цілої України, – розповідає Роман Метельський – Важливим здобутком, серед іншого, стало те, що завдяки нашим старанням ряд храмів та культурних установ отримали водні вогнегасники, які найбільш доцільно використовувати при гасінні пожеж на об’єктах культурної спадщини, аби не нашкодити їм».
За час своєї діяльності Центр разом з Комітетом налагодили постачання гуманітарної допомоги, необхідної для захисту пам’яток з понад 10 країн Європи, серед яких Польща, Латвія, Німеччина, Данія, Норвегія, Велика Британія, Словенія та інші.
Завдяки своєму географічному розташуванню та активності органів місцевої влади і громадських організацій, Львів почав відігравати роль хабу гуманітарної допомоги, яка звідси розподілялася по цілій Україні. Ця робота продовжується досі. Лілія Онищенко, позаштатний радник міського голови з питань збереження культурної спадщини, продовжує координувати співпрацю профільних відділів органів місцевого самоврядування із цілої України з міжнародними організаціями. Регулярно проводяться зустрічі, метою яких є аналіз поточної ситуації та потреб різних міст у сфері збереження спадщини. Ці запити опрацьовують і шукають відповідну допомогу. Завдяки Міхалу Красуцькому, головному консерватору міста Варшави, створено платформу “Dom odbudowy Ukrainy”, яка залучає провідні європейські та світові фонди та організації, такі, як: ALIPH, Blue Shield та OWHC для допомоги у відновленні пам’яток та планування післявоєнної відбудови України.
«Зараз ця допомога є зовсім іншою, ніж була на початку, – пояснює Лілія Онищенко, – адже теперішні умови диктують зовсім інші потреби. На початку війни найбільше важила швидкість. Зараз запити складніші і потребують більше часу на пошуки необхідного. Це стосується як постачання генераторів, так і ремонту пам’яток, котрі зазнали пошкоджень, аби запобігти повному їх знищенню».
Висновки
Незважаючи на роки бойових дій на Донбасі, початок повномасштабної війни, на жаль, застав українців неготовими до такого сценарію розвитку подій. Це стосується і пам’яткоохоронної сфери. Відсутність стратегій та протоколів дій охорони культурної спадщини у випадку війни, відсутність матеріалів та обладнання, необхідного для захисту пам’яток та евакуації цінних об’єктів спричинили деякий хаос в діях пам’яткоохоронців у перші дні війни.
Попри надскладну ситуацію, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та волонтерам вдалося швидко організувати роботу, спрямовану на захист спадщини. Результатом стали не тільки захисні конструкції на пам’ятках, а й напрацьовані протоколи дій захисту культурної спадщини в умовах війни. І хоч ці протоколи не затверджені на законодавчому рівні, вони стали радше підсумком виконаної роботи та рекомендаціями містам і профільним інституціям, які займають захистом спадщини.
Війна дала змогу зрозуміти, наскільки важливу роль відіграє рівень усвідомлення мешканцями цінності культурної спадщини. Так, наприклад, у Львові, де регулярно проводяться заходи з популяризації культурної спадщини, надзвичайно багато небайдужих мешканців зголосилося допомагати при захисті пам’яток. Люди просто підходили і пропонували свою допомогу, приносили необхідні інструменти, а будівельні фірми надавали техніку, необхідну для монтажу захисних конструкцій.
Важливо було ділитися досвідом. Так, до прикладу, представники Львова комунікували з іншими містами на рівні профільних установ та громадських організацій задля передачі методик захисту спадщини, а учасники Центру історичної пам’яті навіть проводили відео- та фотофіксацію процесів захисту пам’яток у Львові. Ці матеріали були опубліковані у соцмережах, аби інші міста могли скористатися львівським досвідом.
Війна стала поштовхом для розвитку міжнародної співпраці. На початку повномасштабної війни Україна була радше реципієнтом міжнародної допомоги, як матеріальної, так і методичної, рекомендаційної. Проте, війна триває, і хоч як трагічно б це було, вона щодня дає нам унікальний досвід, який ми прагнемо переосмислити і яким, у разі потреби, зможемо поділитися.
Сподіваємося, що наша стаття змотивує професіоналів у сфері спадщини з інших міст України ґрунтовно проаналізувати свій досвід та поділитися практиками. Але ще важливіше залучити експертні середовища з усього світу до обговорення та постійного вдосконалення практик захисту пам’яток, до об’єднання зусиль над спільною розробкою протоколів реагування, розуміючи та враховуючи реалії війни 21 століття.
Текст: Яна Терлецька
Фото: Бюро спадщини, Фотографії старого Львова, Василь Роган
Стаття написана за результатами аналізу матеріалів: ‘Concerned’ Ukrainian locals help protect Lviv’s historic statues, Ukrainians Work to Protect Historic Statues in Lviv, KYIV PROTECTS CULTURAL MONUMENTS FROM RUSSIAN DESTRUCTION. PHOTO, Lviv races to protect monuments from Russian bombs, Центр порятунку культурної спадщини у Львові. Наша коротка довга історія
а також розмовами з Лілією Онищенко, радником міського голови Львова з питань охорони культурної спадщини, Георгієм Корнєєвим, заступником начальника Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Андрієм Салюком, голови ЛОО Товариства охорони пам’яток історії та культури та Романом Метельським, головою ГО «Центр історичної пам’яті».
