5 фактів про “Щедрик”: музика, як інструмент культурної дипломатії сто років тому

  • 13.12.2022
  • 467 Переглядів

Зараз у всьому світі на знак солідарності з Україною виконують “Ой у лузі червона калина…”, а сто років тому, під час Української революції 1917–1921 рр. та війни з більшовицькою росією, такою піснею був “Щедрик” Миколи Леонтовича. Як “Щедрик” набув такої популярності та яку роль відіграв на культурному фронті читайте далі у нашому матеріалі.

Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna

Життя обірване радянською кулею 

Микола Леонтович (1877-1921 рр.), композитор, хоровий диригент, громадський діяч та педагог. Викладав спів, музику у духовних і світських навчальних закладах Поділля та Донбасу. Був одним з організаторів 1-ї Української державної капели, викладав у Музичному драматичному інституті ім. М. Лисенка, Київській учительській семінарії, на диригентських курсах, керував хором як диригент. Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 українських народних, революційних, хорових пісень та духовних творів.

Найвищим досягненням композитора вважають пісні “Щедрик” і “Дударик”, в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається “Щедрик”, у якому органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії й кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.

У січні 1921 р. у батьківському домі в с. Марківка на Вінниччині Леонтович був убитий агентом ВЧК Гайсинської повітової ЧК Опанасом Грищенком, який напросився в хату переночувати. Вранці він пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім’я агента, оприлюднили у 1990-х рр.

Українська Республіканська Капела та поширення української культури за кордоном

Українська Республіканська Капела була заснована як репрезентативна співоча установа, завданням якої було ширити за кордоном мистецьку культуру України. 1 січня 1919 року Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра дає доручення керівникам музичного відділу Головного управління мистецтв та національної культури Міністерства освіти та мистецтв УНР Кирилу Стеценку й Олександру Кошицю розробити проєкт музичної промоції України за кордоном. І зокрема, щоб продемонструвати всьому світу на Паризькій мирній конференції, що Україна має свою ідентичність, право на самовизначеність та незалежність від росії.

Леонтович знайшов текст народної щедрівки та написав до нього музику. Усього існує п’ять авторських редакцій. Щедрівка була уперше публічно виконана у 1916 р. У цей час, у 1919 р., Микола Леонтович працював над п’ятою редакцією “Щедрика”. Саме її було виконано у турі капели Європою і саме ця редакція стала найпопулярнішою. 

Автентичний “Щедрик” – той, в якому співається не про різдвяні дзвіночки, а про весняну ластівочку, і котрий чітко корелюється з українським мистецтвом, було визнано шедевром у країнах Західної Європи, Північної й Південної Америки ще у 1920-х роках.

Твори Миколи Леонтовича посідали перше місце в репертуарі хору. Це також підтверджує у своєму “Щоденнику” Олександр Кошиць: “Щедрик” був коронною точкою нашого репертуару упродовж п’яти з половиною років”, а також співак і кур’єр Капели Олександр Пеленський: “Найбільш улюбленими піснями були пісні Леонтовича, які тріумфально перейшли через старий і новий світи, а саме його “Матір Божа Почаївська”, “Щедрик” і “Ой пряду, пряду” здобули собі величезну славу та популярність.

Міжнародне турне капели

Під час турне Європою хор дав понад 200 концертів – у Франції, Бельгії, Чехословаччині, Нідерландах, Швейцарії, Великій Британії та Німеччині.

Метою одного з концертів було лобіювання надання Українській народній республіці озброєння. Концерт відбувся у Марселі, за сприяння тієї частини французьких кіл, котрі не були байдужими до українського питання, зокрема Жана Полісьє. Саме він допоміг організувати цей благодійний концерт, метою якого було розблокувати передачу уже закуплених українським урядом вантажів на 11 млн. доларів дрібного військового спорядження (одягу, взуття і тд), що стояли у портах Марселя і Бордо. Європейські лідери захоплювались українськими піснями, але у них не було ентузіазму підтримати українську боротьбу за незалежність. У цьому була  і трагедія цих гастролей. Постачання продовольства добитись так і не вдалось, проте Європі був наданий чіткий месидж, про національну ідентичність українців.

Репертуар Капели в Європі та Америці складався з найкращих зразків української музики: колядки, щедрівки, канти й народні пісні в обробці Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича та Олександра Кошиця. Коронним номером концертних виступів Капели за кордоном став “Щедрик” в обробці Миколи Леонтовича,  яку виконували на біс. 

Прагнучи продовжити свою культурну та дипломатичну місії, капела вирушила з гастролями у  США. Зібрані кошти на гастролях, хористи відправляли Петлюрі, частину з них він витратив на вишкіл старшин армії УНР.

Діалоговий формат української музичної дипломатії продовжує практикуватись і за океаном. Олександр Кошиць підкорює публіку не лише українськими піснями, але й власними аранжуваннями національних гімнів та музичних хітів країн, які вони відвідували. Це підкреслює специфіку української презентації – культурні обміни та міжкультурне взаємозбагачення, а не лише одностороння промоція. А “Щедрик” Миколи Леонтовича поніс лаконічний меседж – прихід “української весни”.

Як щедрик став “Carol of the bells”

Українська щедрівка, більш відома за кордоном під брендом своєї англомовної версії “Carol of the Bells” (“Колядка дзвоників”), підкорила світову музичну сцену й індустрію кіно, ставши міжнародним різдвяним гімном. 

“Щедрик” вперше залунав на Заході 5 жовтня 1921 р. на концерті в Carnegie Hall в Нью-Йорку. З цього моменту починається самостійна історія цієї пісні на Заході.

У 1936 р. “Щедрик” Леонтовича перетворюється на колядку “Carol of the Bells” авторства  Пітера Вільговського, що мав українське коріння і вказав у партитурі пісні, що це “ukrainian christmas carrol” і стає надбанням американської популярної культури.

Боротьба з росією за “Щедрик”

Концертне турне хору закінчилось у травні 1921 р., а рівно через рік на Бродвеї цю пісню співали росіяни називаючи її “russian folk song”. З 1925 р. “Щедрик” виконували як російську народну пісню, проте виконували  українською мовою.

Англомовна версія “Щедрика”, “The Bluebirds”, авторства американського диригента Макса Крона у 1933 р. який зазначив, що переклав текст з російської мови. Українські інтелігенти в еміграції в Нью-Йорку у газеті Свобода виписали ноту протесту, що це надбання не росіян і Леонтович не росіянин, а його вбив агент ВЧК.  

У 1946 р. американський хор Роберта Шоу видав різдвяний альбом, де також виконали “Carol of the bells”, вказавши, що це “типова російська народна колядка, музика композитора Миколи Леонтовича про якого ми не змогли знайти жодної інформації”.

Сьогодні, у 145-річницю з дня народження Миколи Леонтовича вже ніхто не сумнівається, що це український твір. І не сумнівались й тоді. Ось які відгуки отримувала капела після своїх виступів за кордоном: «Український хор спромігся на такий шалений успіх, що змусив нас тріпотіти під час своїх концертів, а також нагадав, що на цьому Божому світі існує нація, ім’я якій Україна!» («Gazeta de Noticias» (Ріо-де-Жанейро), вересень 1923 року).

Як і століття тому, Щедрик виконує надважливу дипломатичну місію: показує творчу, креативну та вільну Україну, яка бореться за своє майбутнє як на полі бою, так і на культурному фронті. Зараз, коли інтерес до України у світі надзвичайно високий, через артпроєкт Щедрик, який розробили спільно МЗС, Генеральне консульство України в Чикаго разом з Art on theMART, транслюємо українську ідентичність, історію, тяглість міжкультурних зв’язків та спільних цінностей вільного світу.

До слова, цьогоріч відбувся великий концерт “Notes from Ukraine” у концертному залі Карнеґі-хол (США), де пролунав всесвітньо відомий “Щедрик”.

Досі історія появи “Щедрика” на світовій арені була маловідомою. Як невідомим залишалось і те, що закордонну промоцію української музичної культури було ініційовано 100 років тому на найвищому державному рівні у самому розпалі війни з росією та реалізовано у форматі міжвідомчої взаємодії профільних інституцій Української Народної Республіки  – Директорії, Ради Народних Міністрів, Міністерства освіти та мистецтв (Головного управління мистецтв та національної культури), Міністерства закордонних справ, Міністерства фінансів тощо. Тому культура  та історія завжди на часі, світ повинен відкрити для себе Україну не тільки у контексті сучасної боротьби за незалежність, але й знати про багаторічну боротьбу за свою ідентичність.

Текст: Юлія Свищ
За матеріалами: Тіна Пересунько, Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”. Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924), Як культурна дипломатія допомагала Україні у війнах з Росією, “Щедрик” у Карнеґі-Холі. У Нью-Йорку відзначили 100-річчя виконання головної різдвяної мелодії