На межі ХІХ–ХХ століть у мистецтві з’являється новий образ — жінка, яка вже не є лише ніжною музою. Вона притягує, захоплює і водночас лякає. Це — femme fatale, фатальна жінка.
У літературі та мистецтві сецесії вона постає як символ змін: красивa, незалежнa, загадковa і небезпечнa. Її погляд — прямий, її постава — впевнена, її присутність — сильна. Вона не просто надихає — вона впливає, керує, змінює хід історій.
Цей образ стає надзвичайно популярним у європейській культурі fin de siècle — у живописі, графіці, плакаті, декоративному мистецтві. Жіноча фігура переплітається з рослинними орнаментами, хвилястими лініями, стає частиною самої естетики ар нуво — витонченої, чуттєвої і трохи тривожної.
Львівська сецесія також підхоплює цей образ.
Його можна побачити у скульптурному декорі фасадів — у маскаронах і жіночих постатях із зосередженим, іноді відстороненим виразом обличчя. У вітражах і розписах — де жінка стає алегорією природи, часу або настрою. У деталях — де кожна лінія підкреслює не лише красу, а й характер.
У наступних дописах ми спробуємо розгледіти ці образи ближче — на конкретних львівських будинках, у мистецтві та історіях жінок, які стояли за цією епохою.
