Культурна менеджерка та засновниця ініціативи «Спадщина.UA» Ганна Гаврилів, прагне, щоб внаслідок діяльності цієї ініціативи занедбані пам’ятки ставали актуальними, щоб в них закохувалися та переступали їхній поріг. Тож маємо на меті розкрити весь потенціал та красу історичних споруд та незабаром знайти для них відповідальних інвесторів, котрі поділяють прагнення до збереження культурної спадщини.
Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna
Ми поспілкувались з Ганною Гаврилів й у нашому новому матеріалі розповідаємо про життя проєкту після широковідомих ініціатив з відновлення хатинок та палаців, плани та цілі. Як вдалось взятись за порятунок та відновлення WILLA “ŁOMNICA” та про пошуки відповідальних власників цінних історичних будівель.
Культурна менеджерка та засновниця Спадщина.UA / Heritage.UA @Hanna Havryliv, прагне, щоб внаслідок діяльності цієї ініціативи занедбані пам’ятки ставали актуальними, щоб громада знову в них закохувалися, а потенційні інвестори переступали їхній поріг.
Як вдалось викупити цю віллу, в якому стані вона була і скільки часу ви з командою доводили її до належного вигляду?
На цю віллу роками полювали десятки агенцій міста. Свого часу я мріяла про неї як про власне «родинне гніздо» і комунікувала з внучкою первісних власників, що до останнього там мешкала, ще у 2008 році, і потім робила ще одну безрезультативну спробу у 2016 році. Труднощі полягали в тому, що будівля була поділена на 3 квартири, де інші власники мешкали за кордоном чи були постійно відсутні. Тому коли нашим колегам вдалося її нарешті викупити напередодні війни та нам запропонували долучитися до її дослідження та впорядкування, я була безмежно щаслива.
Команді «Спадщина.UA» робота над об’єктом зайняла 2 місяці, і в рамках проєкту ми провели історичні дослідження, впорядкування будівлі, підготовку експозиційного простору та презентаційних матеріалів. Тут працювала команда у складі Оксани Лобко, Романа Кураха, Максима Ощіпка, Станіслава Клосовського та Петра Крохмалюка. А вже організаційну та юридичну складову, підготовку до реставраційних робіт та реставрацію розкішних вхідних дверей виконував сам господар.
Чи важливий для вас бекграунд потенційного власника та його ставлення до історичної спадщини?
Власне, одна із переваг «тримання ключа» до об’єкта в тому, що ми можемо впливати на майбутнього господаря. Тому після драматичного досвіду у 2020 році зупинки діяльності ініціативи «Спадщина.UA» щодо низки об’єктів спадщини державної та комунальної форм власності, на які ми не могли впливати, ми бачимо велику перевагу роботи з приватними об’єктами, до яких «є ключ».
Наразі об’єкти, до яких ми були причетні, знаходили своїх найкращих господарів, свідомих щодо культурної цінності історичних споруд. Переконана, що так буде і зараз. Тим більше, що «Lomnica» має юридичний захист – статус пам’ятки архітектури місцевого значення та розташована в межах історичного ареалу Львова.
Яке майбутнє для вілли ви бачите?
На мою думку, завдяки вдалому розташуванню та плануванню в неї є кілька варіантів майбутньої функції – від приватного житла до комерційного приміщення – бутік-готелю, концептуального ресторану, медичного закладу, офісу тощо. Бувши схованою від людського ока, вона претендує на певну ізольованість та обмежений, цільовий людський потік.
З історії вілли…
Перший чи один з перших проєктів реалізованих ініціативою «Спадщина.UA» саме у місті – ініціатива з реновації історичної вілли “ŁOMNICA”, пам’ятки архітектури місцевого значення, що на вул. А. Сахарова. Ця вілла зведена у 1910-1911 рр. будівничим та архітектором Карольом Турковським. З 1925 р. вілла перебувала у власності родини Ревуцьких.
Попередньо, на місці цієї вілли, були два старих партерових будинки та господарчого приміщення, збудовані ще Яном Губішем, які розібрали у 1910 р. Дозвіл на проведення цих робіт отримало проєктно-будівельне бюро архітектора Едмунда Жиховича (Edmund Żychowicz). Проєкт нової вілли – двоповерхової будівлі зі шпилястою вежею та сутеринами і льохом на замовлення Яна Пфайффера та Станіслава Ревуцького розробив львівський архітектор та будівничий Кароль Турковський (Karol Turkowski)10 (проєктував будинки в стилі сецесії у Львові). Проєкт був виконаний згідно з тодішніми приписами міського будівельного уряду. Цікаво, що каміння, яке залишилось після старих розібраних партерових будиночків було використано на побудову нової вілли.
Фотографія Куркових маршалів, 1925 р. У темних смокінгах
зображені Bronisław Weid i Karol Turkowski (відповідність розташування зображених осіб не вдалось встановити)
На фасаді вілли у листопаді 1910 року влаштували вивіску польською мовою willa «Łomnica», яка збережена і до сьогодні.
У мережі шириться помилкове твердження про автора проєкту вілли вважаючи, що це С. Ревуцький, проте в рамках дослідження виявлено, що він лише перебудовував цю віллу в 1927 та 1929 роках, але це були незначні за обсягом роботи, і ідентифікувати його як автора проєкту цієї вілли, є помилковим.
Будівництво вілли не обійшлось без конфузів. Після повного завершення будівництва вілли у квітні 1911 р. виявилося, що будинок було побудовано на інших ділянках, більш віддалених від вул. Вулька (Вулецької), ніж це передбачав план, затверджений у дозволі на будівництво. На це при заповненні цих бюрократичних папірців та у процесі будівництва не звертали увагу, однак, 29 квітня 1911 року від Станіслава Ревуцького до Маґістрату надійшло прохання внести зміни у номери парцелей, на яких насправді була збудована вілла.
Родина Яна Пфайффера: мати, дружина, брат. Родина сидить біля вежі
вілли «Ломніца». Фотографія з приватної колекції родини Кристини Осташевської
(Щецин, Польща), нащадків брата архітектора Яна Пфайффера.
Ян Пфайффер помер в 1929 році, історія продажу(?)/обміну його частини будинку невідома його родині. До нас дійшло дуже мало відомостей й про усіх членів родини архітектора Станіслава Ревуцького, який народився у 1882 р. у Мостиськах Львівської області. З газет відомо, що Ревуцький разом із Яном Пфайффером у Львові 1 квітня 1912 року в Галицькому намісництві склали іспит «на будівничих», тобто на можливість проведення будівельних робіт, це ще раз доводить, що Ревуцький не міг бути архітектором вілли в 1910-11 рр.
Архітектура будівлі
Будівничий вдало використав рельєф та запроєктував асиметричну будівлю складного контуру на високому цоколі, що дозволило організувати сутерини з головним входом у нижній частині рельєфу. Центром парадної зони перед головним входом до вілли був великий сквер – травник, через який проходила доріжка з каменю та цегли. Чоловий фасад вілли підкреслюється круглою вежею, що виступає за фасади, та нетинькованими фасадами (нетинькована профільна цегла) з нечисленними вставками світлого натурального каміння. Фасад з північно-східної сторони частково невдало тинькований власниками.
В архітектурному проєкті використано орнаментальний ефект рисунка швів цегляної кладки та натуральний колір будівельного матеріалу – червоно-коричневої цегли. Відкрите цегляне мурування стін, видовжені віконця на вежі, рустовані пілястри слаборозвинутого ризаліту, які переходять в щипець завершують ошатну будівлю.
Первісно вхід до будинку був влаштований від західної сторони через зовнішні кам’яні сходи, широку та довгу на весь фронт бічного фасаду терасу, що надає кам’яниці віллового характеру. У кінці 20-х років на південно-східному фасаді було зроблено ще одні вхідні двері.
В інтер’єрі збережені дерев’яні автентичні сходи, старовинна дверна та віконна столярка з латунною фурнітурою, подекуди старі печі та система опалення (не працює) та історичне планування. Об’єкт вирізняється оригінальним планувально-просторовим вирішенням із вмілим пристосуванням до профілю рельєфу,
Вілла “ŁOMNICA” є значним зразком приватного садибного будинку-вілли, збудованою для власного вжитку двома архітекторами. Вона – збережений свідок колишньої садибної забудови історичної дільниці Львова під назвою Вулька.
Широковідомою ініціатива Спадщина UA стала завдяки відновленню столітніх хатинок за межами міста, далі була практика з порятунку та опорядкування палаців, а тепер робота з порятунку вілли. Що далі у планах?
Мріємо бути причетними до формування повноцінного і здорового ринку історичної нерухомості України, як це є у всьому цивілізованому світі. Треба бути свідомими тощо, що державного та місцевого фінансування, а також коштів грантодавців та донорів на всі об’єкти культурної спадщини в Україні не вистачить, тому переконані, що приватні інвестиції – той самий «план Б», «третій ресурс» та єдиний шанс для масового порятунку пам‘яток.
Сьогодні, коли в культурну спадщину України як ресурс мало хто вірить, своєю діяльністю намагаємося переконати суспільство у тому, що спадщина спроможна «працювати» на засадах економічної ефективності та стати новою сферою для інвестицій.
Тому зараз пропрацьовуємо нові напрямки діяльності «Спадщина.UA» – консалтинг, девелопмент та адміністрування, а також транзитні та прямі інвестиції в культурну спадщину.
Матеріали: «Спадщина.UA»
Текст: Бюро спадщини
