Таємниці Еміновичівської кам’яниці: реставрація під час війни, фрагменти готичного Львова та меценатство

  • 04.01.2023
  • 826 Переглядів

У Львові понад два роки тривають роботи з реставрації інтер’єрів історичної кам’яниці, що знаходиться на вул. Вірменській, 17. Цей проєкт реалізовує команда реставраторів KARP Restorer спільно з фахівцями з НУ “Львівська політехніка” під керівництвом Олега Рибчинського — професора кафедри архітектури та реставрації  НУ “Львівська політехніка”. 

Бюро спадщини поспостерігали за процесом реставрації та ділимось  з вами цікавим матеріалом про те, як відбувалось формування вулиці Вірменської, які знахідки приховувала кам’яниця і як відбувається процес дослідження та реставрації. 

Читайте нас у Telegram-каналі про спадщину t.me/spadshyna

Формування вулиці Вірменської

Формування вулиці Вірменської та ділянки, на якій розташований цей будинок, цікаве з містобудівної точки зору. Зараз кам’яниця включена у рядову забудову, але дослідження показали, що раніше це був відокремлений будинок. Вхід на парцелю, тобто на ділянку, де він побудований, був влаштований через відкритий простір. Фахівці припускають, що так було у XV ст.

Під час досліджень на об’єкті фахівці виявили величезне ренесансне вікно в одній із межових стін. Його наявність вказує на те, що поруч з цим будинком раніше був провулок. 

“Таким чином, вулиця формувалась за принципом: дві парцелі та провулок. Отже, з XV і до сер. XVII ст., у Львові була система провулків, яка з’єднувала між собою дві вулиці — сучасні вул. Вірменську та вул. Лесі Українки”, — додає науковий керівник реставраційних робіт, професор кафедри архітектури та реставрації  НУ “Львівська політехніка” Олег Рибчинський.

Ця вулиця та будинок розкривають нам таємниці урбаністичної структури середмістя Львова.

Десять будівельних періодів в одній кам’яниці

Заведено вважати, що кам’яниця на вул. Вірменській, 17 називається Еміновичівська і датується XVII ст., проте це не зовсім так. Останні дослідження показали, що це датування є умовне і випливає з першої письмової згадки про кам’яницю.  

Насправді в структурі будинку є багато реліктів (лат. relictum — залишок) з XV ст., – наприклад, готичні портали та вікна. Одне із вікон навіть виявили “in situ”, тобто на своєму місці. На його кам’яному обрамленні залишилися сліди пожежі 1527 р., яка майже цілковито знищила готичний Львів. Через це фахівці припускають, що не всі міські будівлі того періоду були цілковито дерев’яними. 

На жаль, багато цінних речей було знищено внаслідок перебудови будинку 1780-х рр. Було втрачено віконні обрамлення та колони, зруйнована величезна частина готичного фасаду, що виходив на вул. Вірменську.

“Загалом ця кам’яниця нараховує близько десяти періодів розбудов —  з XV ст. і до Другої світової війни”, — продовжує Олег Рибчинський. 

Відомо, що у XVII ст. кам’яницю викупили вірмени — родина Еміновичів. Вони зробили надбудову і перебудову. З цього часу кам’яниця іменується Еміновичівською. Після цього вона переходить до вірменських архиєпископів, а далі — до ловчого Петра Лубковського, котрий ґрунтовно її перебудував.

Цей будинок раніше був завершений аттиком, оскільки сліди на фаєрмурах свідчать про інший ухил даху. Аттик розібрали приблизно у 1757-1759 рр., під час реконструкції будинку. На жаль, під час проведення цих робіт, багато цінних елементів було втрачено. На фасаді, на рівні другого поверху, є кам’яні обрамлення, в антаблементі яких колись були розети та метопи. Мабуть, котромусь із колишніх власників  вони не подобались, тож він вирішив їх прибрати. Зараз сліди від них можна побачити лише за допомогою спеціального освітлення.

В антресолі однієї з кімнат, в шпарині дерев’яної балки, фахівці знайшли захований у німецькомовну газету 1916 р., значок українського січового стрільця. Ймовірно, стрілець переховувався тут під час пацифікації.

У підвалі також вдалося виявити місце, де під час Другої світової війни переховувалася єврейська родина. Відомо, що їхні нащадки зараз живуть в Ізраїлі.

Автографи майстрів  XV ст. та збережена ренесансна система опалення

У будівлі фахівці виявили портали різних періодів. На одному із них, на надпоріжнику, є ґмерк — підпис різьбяра, який датується XV ст. Ймовірно, це вперше в історії Львова знайдено підпис майстра того періоду.

Під час досліджень виявлено капітелі міжвіконних колон на першому поверсі та антаблемент з гротескним маскароном, аналогів яких теж немає у Львові, але подібні речі можемо спостерігати у Флоренції.

Однією з найцікавіших знахідок була добре збережена система опалення — гіпокауст і підлога XV ст. з кам’яними отворами, крізь які в приміщення потрапляло тепле повітря.  Це найпоширеніший тип класичної античної опалювальної системи, призначеної для обігріву одноповерхових будівель. 

У пазухах склепіння виявлено ренесансні кахлі ХV ст. з готичної печі. Найімовірніше, ця піч була на другому поверсі, але до наших часів не збереглася. На них можна побачити герб Прусського королівства, герб Холмської землі та найцікавіше – зображення короля, який тримає в руках державу і меч. Дослідники ідентифікували його як Сигізмунда I Старого. Також на двох кахлях зображено фрагмент Євангелія від Матвія “Побиття немовлят”.

Аналоги цих кахлів експонують в колекції музею у Вавелі. Проте є одна відмінність — у Вавелі кахлі полив’яні, а у нашому випадку — глиняні. Мабуть, у привезену з Вавеля форму набивали глину та випалювали у Львові. Олег Рибчинський наголошує, що це і не королівська кам’яниця,  як про неї писали попередньо, оскільки немає жодних документів, які б про це свідчили.

Різьблена колона, поліхромія з Мелюзиною та трансфер розписів

Окрасою кам’яниці є стінописи. Проте не всі збереглись до нашого часу. Розписи першого поверху практично повністю втрачені, оскільки всі стіни були затиньковані цементом і лише на кількох фрагментах вдалося віднайти автентику. Під час робіт фахівці виявили замуровану раніше нішу з поліхромією. Розписи мають мотиви пізньої готики – раннього ренесансу. Це одні з найстаріших фрагментів настінних розписів знайдених у цій будівлі. Фахівці зробили трансфер цих фрагментів на нову основу методом «stacco», тобто зняли разом із кутами та шаром тинькованої основи, яка тримає форму малярства.

“Найцікавіша поліхромія збережена на другому поверсі будівлі. Поступово, у процесі досліджень, нам почали відкриватись різні сюжети. Наприклад, цей урбаністичний пейзаж околиць міста, на якому показано умовні  середмістя і замок” – розповідає Василь Карпів, засновник KARP Restorer, яка проводить реставраційні роботи.

“Далі, на підставі попередніх пошукових досліджень,  ми почали роботи на стелі. Вона була зашита та пофарбована у світлий відтінок. Зробивши перші зондажі, ми натрапили на цей класицистичний орнамент, а в центрі виявили розету розміром 2,5*2,5м. Ми її зняли та перенесли на нову основу за допомогою методу трансферу. 

За допомогою трансферу можна розшарувати чи перенести на іншу основу розпис або будь-який інший вид монументального мистецтва. Зазвичай так рятують розписи у будівлях, які перебувають під загрозою знищення. 

Трансфер виконується у декілька технологічних прийомів, які залежать від поставленого завдання. Це «strappo», «stacco» та «stacco a massello» – прийоми, які були розроблені в Італії для перенесення та збереження фрескового мистецтва. Сама технологія полягає у консервації та покритті поверхні малярства захисним, армованим шаром тканини на клею, який має зворотну розчинну дію, але фізично тримає та захищає структуру малярства від осипів, тріщин чи пошкоджень при перенесенні. Зафіксовану поверхню малярства відбивають спеціальним молотком та відривають від основи, тримаючи розпис на тканині. Паралельно готується реставраційний каркас, на який приклеюють розпис на тканині. Після тривалого висихання трансферну тканину видаляють з поверхні малярства, видаляють залишки клею і таким чином отримують мистецький фрагмент уже на новій основі. Таким чином ми зберігаємо пізніший шар мистецтва, відкриваємо первинну чи автентичну зону, яку можемо більше дослідити та провести консерваційно-реставраційні роботи. Усі проведені процеси фіксуються та детально описуються у технічному паспорті та науковому звіті  об’єкта. У трансферу є і зворотний процес:  виконавши певну послідовність дій,  малярство можна перенести на його історичне місце у випадку такої потреби” – продовжує Василь.

Під час реставраційних досліджень було виявлено, що стеля є вторинною (встановлена в австрійський період) та приховує під собою дерев’яне балкове перекриття та розписи у вигляді меандрів, які характерні для періоду ренесансу. Завданням фахівців було відкрити первинний вигляд стелі та зберегти розписи пізнішого періоду.

Фрагменти орнаментальної композиції перенесли методом трансферу на нову основу, а вторинне перекриття обережно демонтували. Провели низку консерваційно-реставраційних робіт, які забезпечили естетичне збереження та експонування поліхромії.  Між виявленими ренесансними балками та класицистичними розписами період у 200 років! 

Іншою несподіванкою для дослідників була центральна балка на стелі.  На ній вказано рік – 1654 р. та різночасові написи, де можна розчитати напис латинню – «BENEDIK DOMINE … HABITATIONEM ISTAM». 

Цікаво, що давніші написи вирізьблені на балці, а інші — написані. 

“Далі ми натрапляємо на два морські сюжети. Під одним із них  ми виявили малярські шари з різних періодів. Цікаво, що подібний морський мотив зображений на стінах кам’яниці непортового міста” – розповідає реставратор.

“Другий за величиною трансфер на цьому об’єкті охоплює три періоди малярства: перший період – виноград з “парасолькою”, другий —  стилізований дволезовий меч, третій — розета. На підставі консерваційних робіт було виготовлено технічну документацію та картосхеми стану збереження живопису. Це необхідно робити, адже це зважений та свідомий підхід в реставрації, а також джерело інформації для дослідників та реставраторів майбутнього покоління.  Цей меч на розеті був поєднаний на кутах зі стрілами, з чого можна припустити, що раніше уся кімната була оздоблена настінними малярськими декораціями. Частина з них була втрачена в радянський період, а на місці втрат підбите дерев’яне перекриття (дранка з тиньком). Кожен з періодів малярства мав свою естетичну чи історичну складову“  – розповів Василь Карпів.

У кімнаті на другому поверсі, між вікнами, виявлено колону. Її датують серединою XVII ст. Вона поліхромована із Мелюзиною — фігурою європейського фольклору, яка символізує жіночий дух прісної води. Зазвичай її зображують жінкою, нижня частина тіла якої є зміє- або рибоподібною. Колона була замурована цеглою і після відкриття на ній було понад десять шарів різночасових монохромних побілок, які після досліджень були зняті.

Тонкощі реставраційних робіт

Фахівці наразі відновлюють кам’яні портали та цегляну кладку на першому поверсі. В планах є реставрувати готичне вікно. 

“На жаль, ми не зможемо його розкрити від фасаду, бо воно закрите склепінням, а це впливає на конструкцію будинку. Ми плануємо законсервувати підвіконня зсередини, зобразити його на макеті та показати фасад. Ми не маємо права заради примхи руйнувати фрагмент склепіння, щоб розкрити фрагмент автентичного вікна. Тоді це не реставраційний підхід”, – додає Олег Рибчинський.

Також в планах показати вцілілу дерев’яну балку зі слідами від великої пожежі у Львові 1527 р.

Реставрація та ревіталізація кам’яниці під час війни

Війна сильно вплинула на процес та швидкість реставраційних робіт. На даний час, над збереженням  об’єкта працюють реставратори, які залишились в Україні й цілеспрямовано займаються своєю професійною діяльністю, а таких не так багато. Певні роботи довелося відкласти, щоб не порушувати технологічні рамки, які з приходом холодів та обмеженого електропостачання не могли бути дотримані. Наразі фахівці завершують основні консерваційні заходи на об’єкті та планують формувати документацію і плани на наступний сезон.

У будівлі були знайдені підп’ятники хрестового склепіння – фахівці планують їх законсервувати.  Паралельно триває реставрація старовинних кахлів XV ст. з готичної печі. 

Це доволі складний процес, тому це завдання на наступні 4-5 місяців.

Знайдений у підвалі кам’яниці давній гіпокауст планують відтворити, закрити склом та зробити частиною експозиції. Проте через війну ці роботи зупинені. Фахівці, які працювали над цим, зараз у війську відстоюють незалежність країни. 

Власник кам’яниці має намір зробити цей простір публічним для відвідувачів. Для майбутньої експозиції планують використати виявлені знахідки: фрагменти нервюроготичного склепіння, кахлі, перенесений живопис, створити лапідарій.  Також є думка за допомогою цифрових технологій зробити інтерактивний тур, щоб охочі могли побачити, який вигляд мала ця кам’яниця у часи її первинного формування.  

Отже, ідей багато, реставратори працюють над їх реалізацією, але пріоритетно — це  завершити усі пошукові та консерваційні заходи на об’єкті.

“В останні роки ми помічаємо тенденцію, як змінюється ставлення людей до культурної спадщини. Культура формує матеріальні та духовні цінності, це живий процес, який постійно рухається, розвивається, видозмінюється і ми, і цей об’єкт є частиною цього формотворчого процесу” – зазначив інвестор. 

Зараз, через особливість фасаду, ця будівля може здатися доволі простою і невиразною в середовищі. Насправді ж вона має велике наративне значення та розкриває історико-культурне нутро Львова. Адже за свою довгу історію усі ключові національності, котрі формували Львів, мають стосунок до цієї кам’яниці.

Як стверджують реставратори: “рушій в нашій роботі — це любов до мистецтва, розуміння його цінності та вічності, яке передає культуру та естетику формування нашої історії. Ми митці, дослідники, науковці оперуємо технологіями, методами, інструментами, матеріалами та все це для того, щоб відкривати, зберігати та показувати мистецтво, яке є невід’ємним елементом формування цього прекрасного світу. Ми дивимось на мистецтво по-іншому, ми його бачимо і розуміємо наскрізь. Наші бажання і можливості дозволяють нам відкривати історію через збережене мистецтво, фіксувати та презентувати його суспільству. І насправді це дуже цікаво.

Наразі ми працюємо і робимо все для того, щоб люди розуміли, що реставрація – це не просто ремесло чи «художній ремонт», це велика і цікава скрупульозна робота, ціла наука, яка має вагу у сфері збереження культури кожної розвиненої країни. 

Віримо в нашу перемогу над загарбниками й віримо в те, що наші мистецькі відкриття будуть тільки збагачувати нашу культурну та історичну спадщину, а наше суспільство матиме свідомість цінувати та популяризувати культурні надбання нашої країни”.

Чи ця кам’яниця буде прикладом для інших? Частково так, адже це буде прецедент та хороший приклад як можна і потрібно працювати з об’єктом культурної спадщини. Чи кожен піде на це? Ми на це розраховуємо. 

Текст: Юлія Свищ

Фото: Ірина Колодка, KARP Restorer