Тетяна Казанцева: відеоекскурсії як спосіб закохати у спадщину Львова

  • 06.05.2020
  • 4377 Переглядів

Відома у Львові історикиня архітектури Тетяна Казанцева під час карантину мало не щодня знімає відеоекскурсії про архітектуру міста. Усі ролики публікує на своєму YouTube – каналі. За час, поки триває карантин вона зняла майже 50 ексклюзивних відео про вулиці, будинки, інтер’єри, які мають історичну цінність. І що цікаво – пані Тетяна дає змогу побачити ті унікальні місцини Львова, які є недоступними для інших.

Для Бюро спадщини Тетяна Казанцева розповіла про вільну нішу відеоекскурсій Львовом, особливі помешкання та готовність містян зберігати спадщину.

Пані Тетяно, як у вас виникла ідея почати записувати цикл авторських екскурсій для YouTube?

– Справа у карантині. Я витримала один день карантину і зрозуміла, що не скоро будуть екскурсії, зокрема, заняття із студентами, адже я викладач, доцентка кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету “Львівська політехніка”. Власне, уявляючи ці тижні в ізоляції, щоб заповнити ту порожнечу, мені захотілося зробити щось як і для себе, так і для інших. Бо люди через обмеження почали впадати у відчай: як старші, так і молодші. А для мене досить характерне бажання робити щось просвітництва. Навіть коли мандрую, то завжди публікую досить багато фотографій, щось записую, щоб поділитися з іншими.

Перша екскурсія була взагалі спонтанною. Пам’ятаю, що навіть обмовилася і назвала архітекторів не тими іменами. Тоді ж пообіцяла собі, що буду знімати відео щодня. І от, пропустивши якийсь день вже отримала «догану» від аудиторії, пишуть, мовляв скільки можна чекати, що ж то за день без вашої відео екскурсії (усміхається, – ред).

Спочатку коли я вмикала телефон, то взагалі забувала що знімаю відео: зосереджувалася перш за все на тому що розповідаю, а не картинці. Але вже попрактикувалася і вже можу підібрати хороший кадр. Думаю, що така практика корисна для усіх.

– Яка реакція ваших підписників та глядачів?

– Отримую безліч класних пропозицій. Люди самі пишуть, запрошують навіть до себе додому, щоб показати якісь унікальні старожитності, також безліч людей хочуть приєднатись і записувати відео разом. З’явилися нові контакти.

А ще я побачила, які в нас щирі львів’яни. Для деяких програм я наважуюся попросити зайти в дім і навіть у помешкання. І знаєте, більшість без проблем пускають в будинок, дозволяють записувати в своїх квартирах. Це просто фантастика! Я й не думала, що Львів настільки прогресивний в цьому плані. У нас насправді безліч відкритих людей будь-якого віку, які запрошують, починають розповідати про своє помешкання, показувати всі дрібнички. Звісно, є різні люди. Бувають і такі, що можуть сказати все, що про тебе думають і зробити це не дуже культурно.

А буває, що починають спільно брати участь тих зйомках. Одного разу всі разом шукали ключ на дах.

– Який випуск з циклу програм який вам особливо запам’ятався?

– Одну програму я знімала з колегою в будинку на Коцюбинського 1. У відео я його назвала «будинок з куполом», «каштановий» і не казала адресу, пропонувала глядачам вгадати. Ті відразу вгадали що це будинок на Коцюбинського. В аудиторії, яка мене дивиться вже з’явилися певні топоніми як: «маковий будинок», «трояндовий» «соняшниковий», їх вже всі розуміють і впізнають, бо бачили про це мою розповідь.

– Знімаючи цей цикл програм ви дізналися щось нове і для себе?

– Дуже добре знаю архітектуру Львова. Я так думала. Але коли починаєш розповідати про вже знайомий будинок, помічаєш щось нове. І це може бути така деталь, що якби не відео, то б навіть не помітила. Тому, звісно, відкрила для себе в деталях дещо нове.

Стараюсь, передусім, відкрити у глядачів любов до Львова. Є надія, що за кожними дверима зберігається цілий світ того галицького помешкання, яке було колись. І я зараз з такою любов’ю приймаю і ті жахливі фіолетові пофарбування, і ті салатові стіни, і нові шпалери, якщо посеред того красується автентичний австрійський п’єц, збережене обрамлення дверей. А кольори то вже другорядне, їх згодом можна змінити.

– Яку з програм ви б точно порадили подивитися тим, хто буде нас читати?

– Найбільше переглядів отримало відео помешкання на Кривоноса 27. Там приємна власниця, яка нас запросила додому. Вона купила омріяну квартиру щоб жити в автентиці, виховувати дітей в «галицькому помешканні», як вони це називають.

Відвідавши його я побачила як жила львівська родина на початку ХХ-ого століття. Там повністю збережене планування: 6 кімнат, 2 балкони, горище, підвал. Була кімната для пані, пана, служниць. Глядачі відео навіть вгадували яка з них чия. Це найдовше відео тривалістю 40 хвилин.

– Ви побували у багатьох історичних будинках і помешканнях. Що ви побачили: чи львів’яни цінують і зберігають спадщину у своєму побуті чи маємо з цим проблеми?

–  Є декілька типів львів’ян. Є такі, що дуже охайні, але хочуть жити в новому, навіть якщо це старий будинок.  І все бадьоро з нього викидають: автентичні вікна, двері, паркети. Коли заходиш, таке враження що десь на Сихові. І лише висота стелі та вигляд з вікна підказує де ти є. Це шокує. Такі люди переважно не запрошують у свої помешкання.

А є і такі, що зберігають спадщину. Якось давніше була у помешканні на вулиці Тарнавського, відвідувала старшу пані, яка зберегла інтер’єр 100-літньої давності! Там було все: п’єци, автентичні меблі… Це просто фантастично: майже нічого не змінилося! Жінці було так комфортно жити, вона не потребувала оновлення і зберегла автентичну красу.

Є і більш захаращенні помешкання. Попри все, я вважаю, що якщо львів’янам трішки більше показати цінність того, з чим вони живуть, то вони змінять своє ставлення до цієї спадщини.

– Якщо говорити про побут та спадщину. Чи помічаєте якісь тенденції?

– Загалом питанням автентики займаюся досить давно, часто запрошують маклери, для детального опису стилістики, авторів інтер’єрів помешкань. Зараз стало модно описувати будинки і квартири, щоб додати їм цінності в очках покупців. І це хороша тенденція. Власне, мене запрошують для таких  консультацій. І роблю це безкоштовно, щоб мати змогу побачити ці автентичні інтер’єри.

Пригадую один випадок, де пан з Брюхович переїхавши сюди, в автентичне помешкання, спочатку планував все змінювати бо ж «старе», але побачив на відео мою розповідь і вирішив зберегти. Чудово що ти можеш вплинути на людей, які не мають мистецької чи архітектурної освіти.

– Ви бачите в мешканців готовність більше зберігати автентичність чи руйнувати?

– Оскільки я більше оптимістка, тому бачу їхню готовність зберігати. Хоч в мене немає мільйонної аудиторії, мені достатньо і тих кілька тисяч читачів, які поділяють мою думку і цікавляться спадщиною. Перспектива дуже класна.

– Яка аудиторія переважно дивиться ваші ролики і залишає відгуки?

– Різна, дуже різна. Не лише архітектори і мистецтвознавці. Мої колеги хоч лайкають, але переважно не дивляться. Дивляться львів’яни, які професійно не цікавляться історією, але вона їм цікава, багато глядачів, які виїхали з міста і України. Мені подобаються коментарі які пишуть: «дякую, я жив в цьому домі».

Був момент, коли глядачі нарікали, що камера труситься і відео не надто якісне. При цьому на мій захист ставали глядачі, які виїхали звідси, які живуть за кордоном. Їм подобається такий живий формат відео, їх це влаштовує.

Розкажіть, можливо у Вас є якісь улюблені відео про Львів подібного формату?

На жаль ні. Саме тому я вважаю що формат відеоекскурсій про Львів заслуговує на існування, адже такого формату контенту немає на просторах YouTube. Я шукала, але не знайшла. Є без голосу з відеорядом, є лекції більш наукового формату. Тож я спонтанно і несподівано заповнила частину цієї ніші.

ЛКП “Бюро спадщини”