Нещодавно у Львові завершили реставрацію приміщень у будівлі колишнього монастиря кармеліток босих на вул. Винниченка, 30. Нині будівля належить Курії Львівської архідієцезії РКЦ, яка виділила два поверхи для Центру польської культури. Відновлення профінансували в рамках проєкту «Сцена Галичини» за програмою транскордонної співпраці PBU. Останній ремонт тут проводився ще за радянських часів.
Ми поспілкувалися з Іриною Гірною, яка розповіла про тонкощі та виклики відновлення розписів у монастирських келіях, і готові поділитися з вами цікавими деталями.
Зі сторінок історії…
Протягом XVII століття у Львові неодноразово намагалися охопити передмістя зовнішньою лінією бастіонних фортифікацій, проте всі спроби були невдалими. Лише загроза чергового турецького вторгнення змусила короля Яна III Собеського розпочати будівництво четвертої лінії оборони Львова. Було розроблено кілька проєктів нових укріплень, серед яких вибрали комплекс земляних бастіонних систем, створений у 1674 році комендантом міста Яном Беренсом. За його планом, передбачалося об’єднати Високий Замок з кількома приміськими укріпленими монастирями: кармеліток босих, кармелітів босих, кларисок та кармелітів взутих. Зі східного боку лінія мала прилягати до міських укріплень. Вона мала починатися від південно-східного крила Високого Замку, охопити Галицьке передмістя, вздовж Полтви дістатися Низького Замку та завершуватися на західному крилі Високого Замку, частково захоплюючи Краківське передмістя.
Однак вдалося реалізувати лише частину проєкту — насипати вал через Галицьке передмістя від монастиря кармелітів босих (нині церква Святого Михаїла) до монастиря кармелітів взутих (що був на нинішній вулиці Князя Романа). У цей період тривало також будівництво костелу та монастиря на вулиці Винниченка, 30, спершу посвяченого Матері Божій з Лоретто, пізніше — Матері Божій Громничній. Землю для будівництва подарували Якуб і Теофілія Собеські, разом із 30 тисячами золотих. Під час облог Львова у 1648 та 1655 роках дерев’яні споруди згоріли, а черниці втекли до Кракова та Варшави.
Після цих подій на місці згорілих будівель за проєктом Джованні Баттісти Джизлені звели новий мурований костел, який завершили у 1692 році завдяки додатковим пожертвам короля Яна III Собеського.
Наприкінці XVIII століття австрійська влада закрила костел і передала його під склад для військових. Оздоблення інтер’єрів було знищено, проте у 1842 році храм повернули римо-католицькій церкві та заново посвятили Матері Божій Громничній (Стрітенню Господньому).
Під час ремонту монастирських споруд у 1929—1931 роках, ректор римо-католицької духовної семінарії Францишек Лісовський замовив нове оздоблення каплиці та ораторії, що були з’єднані дверима з будинком монастиря. У каплиці, побудованій у XVII столітті, фрески виконав Ян Генрик Розен разом зі своїм учнем Казимежем Смучаком.
Проте в 1940 році радянська влада передала частину комплексу, включно з каплицею, Львівському медичному інституту. Костел функціонував до 1946 року, після чого храмовий комплекс перейшов у власність військових. Лише у 1999—2009 роках приміщення костелу, монастиря та Каплиці Розена були повернуті релігійним громадам римо- та греко-католицьких церков, що стало початком відновлення та збереження їх автентичних елементів.
Відновлені розписи
“Насправді ми взяли цей об’єкт вже після досліджень і ми не мали можливості їх повторно чи додатково провести зондування. Відповідно ми відштовхувались від того які об’єми тут були знайдені до того. І другий поверх, спершу, взагалі не розглядався під реставрацію. Проте нам вдалось дійти компромісу і відновити поліхромію й там”. – розповіла реставраторка стінописів та засновниця реставраційної фірми “Гарда” Ірина Гірна.
Спершу реставратори розчистили поверхню, а далі робили доповнення. Вони зроблені таким чином, щоб можна було відрізнити, де оригінал, а де є вставки.
Варто зазначити, що під час реставраційних робіт було виявлено багато фрагментів з різних періодів. Було прийнято рішення показати цілісність об’єкта. “Якби ми показали лише фрагменти, знайдені під час робіт, об’єкт не був би настільки знаковим,” – додала Ірина.
Склепіння у коридорах колишніх монастирських келіях були дуже пошкоджені, проте вдалось знайти невеличкий фриз з оригінальним орнаментом. Тут було дуже багато вставок і ми відповідно зробили повну реконструкцію цієї частини. Тобто взявши фрагменти оригінального орнаменту і за допомогою методом трафарету ми повторили його.
Що таке метод трафарету?
Знайдений оригінальний орнамент фахівці відмальовують на провоскованому папері. Саме такий папір добре прилягає до стін та не розмокає під дією води та клею, а відбиток виходить чітким. Далі цей трафарет вирізають, а потім вбивають у потрібному місці за допомогою фарб фірми Кейн.
“Ми відмальовуємо і ці трафарети і часто один і той самий орнамент, знятий з різних частин площини, не сходяться. Тоді ми робимо три-чотири варіанти, а потім виготовляємо т. зв. “середній трафарет” – розповіла Ірина Гірна.
Про відновлені розписи Сороки
У колишніх приміщеннях трапезної фахівці виявили розписи трьох періодів. У 1980-х залу оздобив львівський графік Богдан Сорока. Його розпис з музикантами теж відновили.
“Ми перед цим поспілкувалися з Устьою Сорокою, донькою художника, яка розповіла, що її батько спеціально малював ці розписи гуашшю, оскільки знав про наявність під ними давніших розписів і хотів, щоб їх, за потреби, можна було відновити в майбутньому, ” – поділилася Ірина.
Одну частину розписів Сороки все ж таки зняли. Вони були в гіршому стані, потріскані, фарба висіла фрагментами. Іншу частину – укріпили фарбовий шар та підмалювали частини, які повідлущувалася.
Ренесанс, бідермаєр та австрійський період в одній будівлі
“Це наша компенсація за розписи Сороки – продовжує розповідь реставраторка, бо ми якби зняли його розписи, а саме так було за проєктом, то не відкрили ці на другому поверсі. Ймовірніше за все стелі були склепінчасті, приміщення були значно більші, але з якоїсь причини потім зробили ось ці перегородки та частково зруйнували склепіння”. Причини таких рішень невідомі, адже це дуже закритий орден і відомостей про ці приміщення дуже і дуже мало.
Ці ренесансні розписи, то період коли тут були монахині. Ця квіточка йде у сусіднє приміщення, яке колись було одне велике приміщення. Скільки періодів тут відкрили? Ренесанс, бідермаєр, австрійський період, і період який ми не можемо точно ідентифікувати. Маємо фрагмент, який більше ніде не знаходили. Це десь один період, можливо після австрійський, бо тут ще були одні розписи згори, але вони були в дуже поганому стані і ми їх вирішили не залишати навіть фрагментом і відкрили цей бідермаєр, який насправді чудовий. Певні фарбові шари ми відкрили і законсервували, проте ми не можемо їх кінцево датувати. Вони однозначно пізніші, ніж бідермаєру. Бідермаєр – це є перший новий фарбовий шар на цих стінах.
Відновлення рапортного зображення
У приміщенні другого поверху реставратори відновили репортне зображення періоду бідермаєр. “Одну відтворили гіпотетично як воно мало виглядати – оскільки вона була найкраще збережена. Усі решта ми зробили легкою акварелькою просто контурами, щоб мати уяву який вигляд мав рапорт, але щоб не спотворювати, не робити якихось тотальних реконструкцій.
Дівчата відбивали ці фрагменти на кальку і з тих фрагментів у фотошопі накладали шари і тоді виходила цілісна картинка. Хоча ці всі квіти мальовані від руки і сказати, що саме так вони виглядали ми не можемо, але для розуміння як ці квіти впринципі могли рапортно виглядати і як ця композиція була, то от цей такий підхід. От цей такий варіант малювання аквареллю. Це такий варіант як може виглядати реставрація і реставраційний підхід до таких старих речей, – розповіла реставраторка”.
Проблемні моменти – реставрація та прокладання комунікацій
Найбільшою проблемою тут залишається прокладання комунікацій. У таких приміщеннях з цінними елементами спершу потрібно розчистити поверхні, а тоді робити дизайн. Поки дизайнер не побачить всіх розписів, то він нічого не проєктує. Відповідно цей об’єкт тривалий в часі, але це дуже правильний підхід. Тут, на жаль, цей момент врахований не був.
Попри всі труднощі та завдяки зусиллям реставраторів та меценатів, Львів отримав можливість не тільки зберегти цей культурний спадок, а й показати його майбутнім поколінням.
Текст та фото: Юлія Свищ, Ірина Колодка для Бюро спадщини
