Що спільного між писанкою і архітектурою? Більше, ніж здається на перший погляд. Орнаменти, якими українці з покоління в покоління прикрашали великодні писанки, живуть не лише в оздобленні святкового кошика. Вони — також у камені, дереві, металі. Увійшли в архітектуру, стали частиною міських фасадів, карнизів, іконостасів.
Писанка — це не просто прикрашене яйце. Це мова символів: безкінечники, солярні знаки, дерево життя, хрест, риба, лінії, що не перериваються. Вони з’являлися ще задовго до християнства, але з приходом Великодня отримали нове значення — воскресіння, оновлення, світло.
Такі ж символи ми бачимо у різьбі на дверях дерев’яних церков, у барельєфах кам’яних порталів, у кованих решітках. Іноді — прямо, іноді стилізовано.
Один із найдавніших прикладів — мотив «безкінечника», який зустрічаємо як на писанках із Гуцульщини, так і в різьбленні порталів бойківських церков. Це знак вічності, руху сонця, циклічності часу.
Або зірки – восьмипроменеві, стилізовані солярні кола – їх часто можна побачити в дерев’яних дзвіницях та на кам’яних храмах Поділля. Такі символи мали оберігати, освячувати простір, проганяти темряву — те саме, що робить і великодня писанка.
У добу модерну (сецесії) архітектори свідомо зверталися до народного орнаменту. В елементах оздоблення львівських кам’яниць можна знайти стилізовані варіації тих самих квітів, «кривульок», «грабельок» і «розеток», що зустрічаються на писанках. Саме тому декор модерних фасадів у Львові, Чернівцях, Коломиї часто виглядає як кам’яна писанка: кольорова, ритмічна, жива.
У писанці орнамент — це не просто прикраса. Це символічна мова. І модерн, попри свою декоративність, несе в собі ту ж ідею: зробити світ красивішим, гармонійнішим, живим. Писанка і архітектура — це дві форми однієї візуальної культури. Одна — ручна, камерна, сезонна. Друга — публічна, тривка, монументальна. Але обидві несуть ті самі смисли: віру в відродження, у лад світу, в глибину традиції.
