Страсна п’ятниця — це день тиші, жалоби й глибокого переосмислення. Християни в усьому світі згадують страждання і смерть Ісуса Христа на хресті. Це день, коли церковні дзвони мовчать, вівтарі оголюють, а храми наповнює стримана тиша. Проте навіть у цій тиші звучить мова архітектури — через простір, світло, матеріал і символ.
Одним із найвиразніших візуальних утілень теми Голгофи у львівському сакральному просторі є дерев’яний вівтар Розп’яття, відомий як «Голгофа», що раніше був розташований у подвір’ї Вірменського собору. Цей твір об’єднує у собі художню витонченість, барокову експресію 
та глибоку богословську концепцію.
Вівтар «Голгофа» датується XVIII століттям і складається з трьох основних частин: фігури розіп’ятого Ісуса Христа, двох жіночих фігур — Матері Божої та Марії Магдалини, а також дерев’яного тла, що імітує кам’янистий ландшафт. Фігура Христа, ймовірно, походить з XV століття.
У 2010–2013 роках вівтар пройшов комплексну реставрацію за участі українських та польських фахівців. Керував реставраційними роботами спеціаліст із реставрації дерев’яних пам’яток з Варшавської Академії Мистецтв Анджей Казберук. Роботи включали демонтаж, очищення від нашарувань фарби, пилу та воску, відновлення пошкоджених елементів та повернення вівтаря на його історичне місце у подвір’ї Вірменського собору.
В часі війни його частково вирішили перемістити до сховища, демонувати фігури, а конструкцію — закрити металевими щитами й лишити у Вірменському дворику.
У Страсну п’ятницю 2022 року, коли весь християнський світ згадував зняття Христа з хреста, у Львові ця сцена повторилася буквально. Фігуру Ісуса з вівтаря «Голгофа» зняли вдруге в історії — не для поклоніння, а щоб сховати і вберегти від можливої російської атаки. У цьому жесті — біль часу, але й велика надія: що спадщина виживе, як виживає віра. 
